Слово об полицю Игореве – заклик до єднання російської землі


1. Події, що спонукали автора написати “Слово…”. 2. Відношення автора до князівських усобицам. 3. Образи російських князів і їхні вчинки. 4. Необхідність об’єднання росіян земель Всі росіяни князі були родичами. Наприкінці XII століття їх було близько 50. Всі вони походили від Володимира Святого й ділилися на лінії…

И. В. Можейко “Слово об полицю Игореве” стало реакцією на події невдалого походу князя Новгород-Сіверського на половців. Що стало причиною того, що далеко не дурний російський князь вирішив без оповіщення інших князів почати похід на половців? Відповідь прозора – власна гординя й бажання задовольнити свої амбіції спонукали його виступити в похід. Як відомо з історії, Ігор не зміг взяти участь у случившемся незадовго до цього успішному поході князів на чолі зі Святославом Київським.

Ця витівка була свого роду компенсацією за неможливість одержати свою мінуту слави й частку наживи. Саме такі безвідповідальні вчинки приводять до трагедій, намагається донести до читача безіменний автор “Слова… “. Закликом до єднання перейнятий весь добуток Автор вважав своїм обов’язком попередити читачів і особливо “сіль землі росіянці”, її передову частину, – верхівку суспільства – про припинення князівських усобиц і об’єднанні.

Існуюче положення “перманентної війни кожного проти всіх” могло


бути порушене вторгненням більше страшної, більше організованої й згуртованої сили – ворога, що здатний поневолити роздроблену Русь. І прихід такого ворога не змусив себе чекати. У дійсності відношення автора “Слова об полицю Игореве” до російських князів не настільки критичне, як могло б здатися на перший погляд Адже саме в них, на думку автора, полягає сила, що реально може постояти за Русь, дати відсіч теперішньому ворогові. Часом у його звертанні до них ми знаходимо й докір, і співчуття, і замилування їхньою хоробрістю, їхніми перемогами й успіхами, і прагнення пожурити, як нерозумних дітей за те, що “не відають, що творять”.

Д. С. Лихачов, один з найвідоміших дослідників “Слова…” пише, що автор проте “засуджує їх егоїстичну, вузько місцеву політику і їхні розбрати, їхнє небажання спільно захищати російську землю. На прикладі походу Ігоря Святославича Новгород-Сіверського автор показує, до чого може привести відсутність єднання Ігор зазнає поразки тільки тому, що пішов у похід один. Він діє по феодальній формулі: “ми собе, а ти собе”. Слова Святослава Київського, звернені до Ігоря, характеризують у відомій мері й відношення до нього автора “Слова…

“. “Святослав дорікає Ігоря й Всеволода в тім, що вони… хотіли викрасти славу його перемог над половцями й розділити тільки між собою славу свого походу”. Разом з тим представляється доцільної думка, що не тільки саме по собі роздроблення Русі на десятки незалежних князівств, що ворогують між собою, з’явилося трагедією для країни.

У той час процес додавання незалежних князівств не тільки в Росії, але і європейських країнах відбивав бурхливий економічний і соціальний розвиток країн У кілька десятиліть Русь стала “країною міст”, як називали її скандинави. Щира трагедія була в тім, що вона “не змогла об’єднатися навіть перед особою серйозної небезпеки й звалилася перед небезпекою смертельної – вторгненням монголів, хоча об’єктивно була сильніше. Економічні інтереси міста й області, над якою місто панувало, були більше важливі для правлячих шарів, чим інтереси Русі в цілому” (И. В. Можейко).

Ще більш скорботним було те, що всі князі були між собою родичами, тобто, по суті, єдиною сім’єю. Сім’я в російській національній традиції завжди була й залишається незаперечною цінністю, що допомагає вижити й зберегтися, як рід. І якщо це було основою в селянському середовищі, то серед вищої знаті Русі, а потім Росії, проблема родинних відносин була чітко поставлена автором “Слова…

“. И в XII столітті й після ця роз’єднаність, боротьба за владу за всяку ціну, незважаючи на почуття споріднення, стала одним з вирішальних факторів російської історії За свідченням Можейко, “не слід думати, що одні лише половці були грабіжниками й гвалтівниками. Грабіжницькими були всі прикордонні війни. За видобутком ходили в степ російські князі. Під час походів вони прагнули перебувати в авангарді – не від особливої хоробрості, а тому, що авангардний загін першим грабував становища половців З не меншим ентузіазмом російські князі грабували вотчини своїх родичів. Часом альтернатива – чи воювати з половцями або скористатися відсутністю сусіда й розграбувати російське місто – вирішувалася на користь останнього.

А на допомогу кликали тих же половців. Страждаючою стороною в цих конфліктах були росіяни городяни, російські селяни, половецькі пастухи, але ніяк не князі й хани. Князі й хани усвідомлювали свою єдність Багато хто з них були споріднені, і у важку мінуту князі кликали на допомогу половецьких ханів на виторг”.

Як відомо, відношення до Ігоря в стані Кончака було не стільки, як до полоненого, скількох як до гостя. Він був позбавлений лише волі пересування. Крім того, після полону йому довелося упокоритися зі спорідненням з Кончаком. Його син, узятий у полон разом з ним, женився на половецькій царівні. Це дуже добре відбито в опері Бородіна “Князь Ігор”.

При цьому й у самому “Слові… ” ми простежуємо думку, що вчинок Ігоря більшою мірою породження сформованої в князівському середовищі системи, а не його натури: “Сам по собі Ігор Святославич скоріше навіть гарний, чим поганий, але діяння його погані, тому що над ним панують забобони феодального суспільства, ідеологія панівного класу. Тому в образі Ігоря на перший план виступає загальне, а не індивідуальне. Ігор Святославич – “середній” князь свого часу: хоробрий, мужній, певною мірою люблячу батьківщину, але безрозсудний і недальновидний, що піклується про свою честь більше, ніж про честь батьківщини” (Д. С. Лихачов). Особливо автор засуджує князів, які, на його думку, з’явилися родоначальниками усобиц.

До таким ставляться дід Ігоря – Олег Гориславич, онук Ярослава Мудрого, супротивник Володимира Мономаха. Він удостоюється таких епітетів: “…мечем крамолу кував і стріли по землі сіяв, при ньому сіялася й проростала усобицами Російська земля”.

Автор дає йому мовцем ім’я – Гориславич, маючи на увазі те Горе, що він приніс своїми діями російському народу й Русі в цілому. Символом князя періоду феодальної роздробленості стає й образ Всеслава Полоцкого. На прикладі його невдалої долі, незважаючи на всі хитросплетення й інтриги, автор вдало ілюструє безглуздість і безвихідність усобиц. Ще більше підкреслюють драматичність обставин і долі народу, якого женуть у важке рабство, і жіночі образи добутку.

Поетичний і пронизливий плач Ярославівни на стіні в Путивлі, що вболіває про долю всіх передчасно збіглих воїнах, служить тої ж мети автора. Розбрати між князями, їхні зростаючі амбіції, ігнорування родинних зв’язків несуть горе й сум і їм самим, і їхнім сім’ям, і народу росіянинові в цілому. Автор мріє про об’єднання князів, створенні сильної влади, здатної вберегти рідну землю і її народ від загибелі. Цей завіт автора його нащадкам залишається актуальним для Росії на багато століть



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Слово об полицю Игореве – заклик до єднання російської землі

Categories: Твори з української літератури

Links