Зв’язок “Слова об полицю Игореве” з усною народною творчістю
“Слово об полицю Игореве” – найбільший пам’ятник літератури Древньої Русі. Автор “Слова…” невідомий. Розшукав цей добуток відомий збирач стародавностей і знавець російської словесності Мусін-Пушкін. В “Слові…” розповідається про невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича, його брата Всеволода, сина Володимира й племінника Святослава проти половців в 1185 року. Феодальна роздробленість Русі 12 століття, відсутність політичної єдності, ворожнеча князів і, як наслідок, слабка оборона країни, давали
Автор малює образ Ігоря як втілення князівських доблестей. У поході він діє з винятковою відвагою, виконаний “ратного духу”, військової честі, бажання “випити шеломом Дону Великого”. Це шляхетна, мужня людина, готовий віддати своє життя за рідну землю. Але марнославство, відсутність ясного подання про необхідність єднання й спільної боротьби всіх князів проти ворога, прагнення до особистої слави привели Ігоря кпоражению.
В “Слові…”
Заклик до єднання автор “Слова…” втілив в образі Російської землі. Це центральний образ добутку. Автор сприймав Батьківщину як єдиної ціле. Він описує події російського життя за попереднього півтора сторіччя, від “перших часів” до “цього часу”, порівнюючи минуле із сьогоденням. Міжусобиця, конфлікти, братовбивчі звади – це оголення пороку, від якого страждає вся Російська земля. У коло оповідання уведені величезні географічні простори: половецький степ, Дон, Азовського й Чорного моря, Волга, Рось, Дніпро, Дунай, Західна Двіна; міста Київ, Полоцьк, Корсунь, Курськ, Чернігів, Переяславль, Бєлгород, Новгород – вся Російська земля. Автор пишається своєю землею, він упевнений у її могутності. Російська земля для нього – це не тільки російська Природа, російські міста, це, у першу чергу, народ. Автор говорить про мирну працю орачів, порушеній усобицами князів, про гору всього російського народу, про загибель його надбання. У цьому відчувається біль за батьківщину, гаряча любов автора кней.
Жанр слова – дуже своєрідний. Він формує подання про духовний вигляд людини. І дійсно, з “Слова…” ми довідаємося не тільки про події, але й у фарбах представляємо характер всіх його учасників. Слово завжди вимовлялося “із приводу” і “на випадок”. Приводом могло послужити важлива історична подія. В “Слові” привід – більш ніж підходящий
Добуток у жанрі слова покликано було схвилювати слухачів і читачів, і це визначало його емоційну структуру. Хоча за формою слово – монолог, по суті ж воно завжди диалогично, тобто звернено до читача. Слово відрізняється дидактичною спрямованістю. І насправді, основна ідея “Слова…” – заклик князів кединению.
Тло поеми – вітер, сонце, грозові Хмари, у яких тріпотять сині блискавки, ранковий туман, галчачий лемент по ранках, яри й ріки – типово фольклорний пейзаж. Як і “підказки” лиха, що наближається, від природи. Російська земля в “Слові” наповнена голосами й шумами, навіть неживі предмети в ньому говорять і почувають. Ярославівна, дружина князя Ігоря, звертається до сил природи: вітру, Дніпру й сонцю, призиваючи їх рятуйте!. Плач (фольклорний жанр) Ярославівни – стихійне, неусвідомлене, але, безсумнівно, неприйняття війни. Поетичною образністю перейняті картини землеробської праці. Вид жорстокого побоїща викликає в автора асоціації з посівом, жнивами, молотьбою, що також характерно для усної народної творчості
В “Слові…” автор пише про поразку війська Ігоря, але поема в цілому носить життєстверджуючий характер, вона звернена кбудущему.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)