Жанрова своєрідність поеми Мідний вершник Пушкіна А. С
Історія народу належить Поетові. О. С. Пушкін “Мідний вершник” (1833) – лисичанська поема, однак Пушкін, що дуже добре розбирався в ознаках літературних жанрів, назвав її “Петербурзька повість”. Можна припустити, що підзаголовок “Мідного вершника” є не визначенням жанру, а вказівкою на “істинність події”. Саме в такому значенні вживав термін “a tale” (повість) Дж. Г. Байрон відносно своїх поем.
Визначення “петербурзька” повинне було підкреслити місцевий колорит сюжету (порівн. також підзаголовки романтичної
Саме тому даний добуток є соціально значимим: поет піднімає в ньому важливу проблему відносини суспільства
Таким чином, виходить, що дві ідеї (соціальн і філософська) тісно переплітаються в поемі, що надає добутку художню цілісність. У Пушкіна образ Євгенія стає символом особистості, а ідея самодержавної державної влади втілена в образі второгоглавного героя поеми – Петра Великого, представленого у вигляді знаменитого пам’ятника – Мідного вершника. Тільки в пролозі поеми з’являється цар: Петро показаний як видатний державний чоловік, що думає про користь і процвітання своєї держави, тобто, як би тепер сказали, про геополітичні інтереси Росії: И думав він: Відсели загрожувати ми будемо шведові. Тут буде місто закладене На зло гордовитому сусідові Природою тут нам призначено В Європу прорубати вікно, Ногою твердої стати при морі.
Сюди по новим їм хвилям Всі прапори в гості будуть до нас, И забенкетуємо на просторі, (вступ) А в першій і другій частинах поеми великий реформатор зображується у вигляді Мідного вершника, тобто вже як символ самодержавної держави. Ліричний зміст поеми, тобто авторське відношення до героїв і подій, виражається звичайними (наприклад, лексикою) і незвичайними засобами (особою інтонацією). Пушкіна підкреслює співчуття Євгенію багатозначним словом “бедний” (у словнику відзначені наступні значення: небагатий, нещасний, простий, смиренний); складне відношення до Петра – багатозначним словом “кумир” (статуя язичеського божества-ідола; предмет обожнювання, захопленого поклоніння). Обоє ці слова вживаються в тексті поеми в нерозчленованому значенні, що поглиблює авторську оцінку: “бедний, бедний мій Євгеній” (ІІ), “безумець бедний” (ІІ); “кумир на бронзовому коні” (І, ІІ).
Іноді голосу автора і його героя-“маленької людини” зливаються так, що важко розрізнити, кому належать слова: Жахливий він в околишній імлі! Яка дума на чолі! (ІІ) Крім того, у поемі Пушкін використовує прийоми різних художніх стилів: одичний (урочистий, піднесений) і ідилічний (умиротворений, інтимний). Вступ – гімн Петру, що заснувало чудове місто, ода великій людині, на століття определившему долю Росії.
Тут поет уникає повсякденних виражень, віддає перевагу старослов’янським словам і формам: На березі пустельн хвиль Стояв Він, дум велик полн, И вдалину дивився. Перед ним широко Ріка неслася; бедний челн По ній прагнув самотньо… (вступ) Міркування Євгенія про своє життя – ідилія, що показує звичайне життя простої людини, його мрії про особисте щастя. У цьому випадку мова проста, часто вживаються розмовні вираження: “життя куди легке” (І), “воно й важко, звичайно” (І), “доручу господарство” (І). Одичний стиль знову з’являється в кульмінаційній сцені поеми – при поясненні божевільного Євгенія з Мідним вершником: Навкруги підніжжя кумира Безумець бедний обійшов И погляди дикі навів На лик державца напівмиру.
Стиснулися груди його. Чоло До грат хладной прилягло…(ІІ) Точно обрана стильова манера підкреслює значення цієї сцени, де “маленька людина” на рівні говорить із “грізним царем” і пророкує йому відплата. Отже, “Мідний вершник” – лисичанська поема. Після врочистого вступу (похвали Петру і його утвору – Петербургові) читач вправі очікувати класичну героїчну поему, але поет обманює ці очікування.
Він порушує всі правила поетики героїчної поеми: замість значимого в історії націй події – окремий випадок (повінь у Петербурзі), замість зразкового героя – незначний чиновник, замість ясного морального уроку – навмисна відсутність моралі, замість однорідних “звучних віршів” – змішання оди й ідилії. Таким чином, Пушкін створив лисичанську поему нового (реалістичного) типу, відмінну від классицистической героїчної поеми. Явна сниженность головної події й головного героя не заважає авторові виразити в поемі глибокі соціальні й філософські ідеї. Пушкіна дав своє розуміння сучасного російського державного устрою, ролі держави в людському житті взагалі. Висновок поета невтішний: держава протипоставлена особистості.
Мідний вершник равнодушно відвернувся від турбот маленького, але живої людини: І. обрашен до нього спиною. У неколебимой височині. Над возмущенною Не Вию Коштує із простертою рукою Кумир на бронзовому коні.
(І) Поему пронизує співчуття “маленькій людині”. Автор малює Євгенія й Парашу як простих, але чутливих людей, ні в чому не винних і не здатних пережити розлуку. Їхній ідилічний опис контрастує із трагічною реальністю, у якій “маленька людина” приречений на загибель. У такому погляді на героїв виявився гуманізм поета
(2 votes, average: 3.50 out of 5)