Для чого Гулліверові високий зріст?

Розповідь англійського письменника XVIII століття Джонатана Свіфта про Гуллівера написана у формі “мандрів”. Будь-хто, не знаючи, що це за книжка, і для того, щоб почитати про далекі країни, яких ніколи не бачив. Та нічого такого там не знайде! Ця мандрівка – фантастична і філософська. Корабель, на якому пливе лікар Лемюель Гуллівер, через велику бурю потопає, а Гуллівер опиняється у фантастичній країні Ліліпутії. Фантастичній, бо усі люди там такі малі на зріст, що Гуллівер їм здається велетнем. Ліліпути придумали Гулліверові цікаве ім’я

– Квінбус Флестрін – Чоловік-Гора. Мабуть, так само діти сприймають дорослих людей – велетнями. З висоти Гуллівероцого зросту люди йому здаються дуже маленькими. Свіфт придумав для них фантастичну назву – ліліпути, бо їхня країна має назву Ліліпутія. Після Свіфта називають усіх людей малого зросту ліліпутами.

Для чого ж Свіфт зробив свого Гуллівера велетнем? Мабуть, для того, і щоб він зміг опинитися не в гущавині життя, а над ним, зміг бачити більше; – а отже, і розуміти більше. Високий Гулліверів зріст допомагає йому розгледіти весь устрій життя у Ліліпути. Багато хто зі Свіфтових сучасників так

і не зрозумів, що у книжці йдеться не про фантастичну Ліліпутію, а про сучасну йому Англію.

Якщо людина зійде на високу гору, вона побачить усе унизу іграшково маленьким. Так і Гуллівер бачить Ліліпутію-Англію. Бачить дріб’язковість життя, безглуздість метушні ліліпутських політиків. Імператорська “величність”, Голбасто Момарем Евлам Гурділо Шефін Мелі Елі Г’ю, такий самий ліліпут, тільки “на ніготь” вищий за інших, має таке довге ім’я, яке викликає тільки посмішку. Політичні партії, які нагадують англійських вігів і торі, такі схожі одна на одну, що різняться тільки висотою своїх підборів. Спадкоємець ліліпутського престолу, для того щоб не сваритися з обома партіями, має носити чоботи із різними підборами – і стає кульгавим! А Війна поміж двома релігійними віруваннями з, висоти Гулліверового зросту виглядає як боротьба між

“гостроконечниками” і “тупоконечниками” – безглузда суперечка про те, з якого боку розбивати яйце, з гострого чи з тупого.

Безглуздою є і війна Ліліпути із сусідньою державою – Блефуску, під – якою Свіфт мав на увазі Францію. Гуллівер просто забирає військові кораблі Блефуску та приводить їх у Ліліпутію. За таку велику військову перемогу Гуллівера нагороджують, бо вважають його допомогу неоціненною. Але при першій же нагоді героя вже називають зрадником і він тікає до Блефуску. З гіркою посмішкою Свіфт каже про те, що ніколи не сподівався таких жахливих наслідків від коверзування монархів та міністрів у цій країні із принципами, “зовсім не подібними до європейських”.

Багатьох висновків Свіфт змушує читача доходити самостійно – про державу, її устрій, про звичаї і закони, про людські стосунки. Головний висновок, якого ми доходимо разом зі Свіфтом, дуже простий. Для того, щоб зрозуміти життя, не треба мандрувати. Важливо уявити себе Гуллівером, піднятися над сьогоднішнім днем, його дріб’язковістю. Тоді все стає зрозумілим, як Гулліверові.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Для чого Гулліверові високий зріст?

Categories: Нові твори

Links