Засобу створення “недолжного” миру в романі Ж.-П. Сартра “Нудота”
Жан-Поль Сартр (1905-1980) придбав популярність після публікації роману “Нудота” (1938). До цього часу він вивчав і викладав філософію, публікував перші філософські роботи – і посилено трудився над романом, уважаючи це заняття головним для себе
Вирішальне значення для формування філософії Сартра мала філософія німецька – феноменологія Гуссерля й екзистенціалізм Хайдеггера. На початку 30-х рр. Сартр захопився “интенциональностью” Гуссерля, відповідно до якої “свідомість є завжди свідомість чогось”. Свідомість “спрямована”,
Сартр був захоплений феноменологією тому, що побачив у феномені можливість подолання традиційної колізії матеріалізму й ідеалізму, побачив можливість покінчити, нарешті, із суб’єктивізмом, з “травною” філософією, що перетворює речі у вміст свідомості. “Ми звільняємося від Пруста”, – заявляв Сартр, повторюючи, що всі “зовні”, що всі суб’єктивні реакції суть способи відкриття миру, що якщо ми любимо, виходить,
Экзистенциалистская філософія Сартра повніше всього розкрита у великій праці “Буття й ніщо” (1943). Одночасно Сартр працював над своїми художніми творами – слідом за “Нудотою” над другим романом “Дороги волі”, збірником новел “Стіна”, п’єсами “Мухи” і “За замкненими дверима”. Художня творчість не прикладалася до філософського, не ілюструвало ідеї. “Сартризм” визрівав у всіх формах різнобічної діяльності, у яких, однак, виділялося мистецтво, що адекватно реалізувало сама сутність екзистенціалізму й переконання Сартра в тім, що реально тільки індивідуальне. Література була способом саморегуляції “сартризма”, цього конгломерату в його суперечливості й динаміку
Із суті прийнятої Сартром ідеї виникала необхідність творення цієї ідеї в досвіді кожної даної особистості. Наприклад, особистості Антуана Рокантена, героя роману “Нудота”, незвичайного філософського роману. Незвичайного, оскільки роман не ілюструє ті або інші ідеї, навпроти, апріорні ідеї навіть осміюються в образі самоучки, що увесь свій час проводить у бібліотеці, де займається вивченням книжкової премудрості без усякого змісту, “за алфавітом”.
Зміст філософський здобуває існування Антуана Рокантена, звичайне існування звичайної, першої зустрічної людини. Стан нудоти позначає появу такого змісту, знаменує початок перетворення “просто людини” в экзистенциалистского героя. Для цього не потрібні ідеї й надзвичайні події – потрібно, наприклад, не відриваючись дивитися на пивний кухоль, що й робить Рокантен. Він раптово виявляє, що мир “є”, що він “поза”. “Усюди речі”, у романі здійснюється натуралістична каталогізація наявного існування (“цей стіл, вулиця, люди, моя пачка тютюну” і т. п.).
Рокантен уникає розглядати кухоль, тому що випробовує незрозуміле занепокоєння, відчуває страх, випробовує нудоту. Рокантен “подавився” речами, очевидність їхнього існування навалюється на нього нестерпною вагою. Існувати – значить усвідомлювати, усвідомлювати наявність речей і присутність власної свідомості, що знаходить себе в цьому интенциональном акті. Роман написаний у формі щоденника, простір книги – простір даної свідомості, тому що всі “у перспективі свідомості”, все виникає в процесі усвідомлення
Нудота виникає від того, що речі “є” і що вони не є “я”. І одночасно тому, що “я” не є річ, воно “ніщо”. Існування передує сутності, свідомість “нигилирует” речі, їх переборює, без чого воно й не може бути собою. Рокантен уловлює й “буття” і “ніщо”, уловлює відсутність змісту, тобто абсурдність існування. Відсутність змісту спричиняє невиправданість, все починає Рокантену здаватися “зайвим”; звичайні речі перетворяться, стають невпізнанними, страхаючими. Бога не стало – запанувала випадковість (Сартр задумував роман про випадковості), може реалізуватися будь-яка сюрреалістична примха
Усвідомлення абсурдності створює умови для протиставлення свідомості миру речей, тому що свідомість – це “ніщо”, постійний вільний вибір. Свідомість – це і є воля, той тяжкий хрест, що звалює на себе герой абсурдного миру. Воля й самітність: Рокантен рве всі зв’язки, розстається з улюбленою жінкою, залишає заняття історією, залишає мир обивателів, які не живуть, а “ламають комедію”.
У першому філософському романі “Нудота” Сартр виводить як герой Рокантена, людини, що відчужений від себе, веде несправжнє існування, перебуває не в ладі як із самим із собою, так і з речами дійсності, що оточують його: вони давлять його своєю присутністю й непереборною в’язкістю. Він говорить: “Предмети не повинні стосуватися… Але вони стосуються мене, це нестерпно… Я пам’ятаю добре те, що я відчув на інший день, коли я був на морському березі й тримав гальку. Це було свого роду відраза. Як неприємно це було. Це йшло від гальки, я впевнений у цьому, воно пройшло від гальки в мої руки… певний вид нудоти в руках”.
В описі численних відчуттів нудоти Рокантеном Сартр хоче змусити читача відчути те, що називає випадковістю існування. Рокантен приходить до розуміння, що існують причини, які пояснюють грубе існування речей. Якщо спробувати визначити “існування”, то необхідно сказати, що щось повинне просто трапитися: не існує нічого, що є причиною існування. Так трапляється, що речі існують, усе, що існує, не має пояснення. Випадковість є основний принцип: непояснене існування кожного й кожної речі, безглуздість (абсурдність) існування миру, що не має якого – або змісту (образ “недолжного” миру).
У силу того, що свідомість є ніщо, вона цілком включене в майбутній мир і в этом. за словами Сартра, складається наша людська воля. Поняття волі є центральним для всієї філософії Сартра. Воля є “ніщо”, що ми переживаємо, коли ми усвідомимо те що ми є, і це дає нам можливість вибору того, чим ми будемо в майбутньому. Вибори, які ми робимо, відбуваються на основі “ніщо”, і вони є виборами цінностей і змістів. Коли ми вибираємо, вибір дії є також вибором себе, але вибираючи себе, я не вибираю існування. Існування дане вже й кожний повинен існувати, щоб вибирати. Те, що я вибираю, є моя сутність, специфічний шлях, яким я існую. Я вибираю себе, тому що я передбачаю себе. Таким чином, у специфічній ситуації я можу вибрати себе: або размишляющее я, або імпульсивне я, або будь-яке інше можливе я
Може бути хтось побажає бути покірним іншим людям, а хтось буде пручатися впливам. Якщо я виберу себе як такого, “хто в основі своєї міркує”, то саме в цьому виборі, а не в якихось специфічних міркуваннях, які супроводжують його, я роблю вибір себе
(2 votes, average: 3.00 out of 5)