Провінційне дворянство в романі “Євгеній Онєгін”

Батько Тетяни, “добрий малий, але в минулому столітті запізнілий”, вів простий обивательський спосіб життя, який вели його батьки й діди: “у халаті їв і пило; покійно життя його котилася; надвечір іноді сходилася сусідів добра сім’я, нецеремонні друзі, і потужити, і позлословити, і посміятися який про що”. Він щиро любив дружину, був поблажливий до її капризів, ніколи не читав книг, але не перешкоджав захопленню дочки, загалом, “був простий і добрий пан”, необтяжений інтелектом і утворенням, і Ленский, “повний щирим сумом”,

з теплотою згадує про нього.

Мати Тетяни замолоду випробувала жагучу любов, але по стародавньому звичаї, “не спросясь її ради, дівицю повезли до вінця”. Вона “рвалася й. плакала спочатку”, але “потім господарством зайнялася, звикла й задоволена стала”. Її спосіб життя типовий для сільської поміщиці:

Вона езжала по роботах,

Сушила на зиму гриби,

Вела витрати, голила чола,

Ходила в лазню по суботах,

Служниць била осердясь –

Все це чоловіка не спросясь.

Це були милі, гостинні люди, цілком удоволені своїм положенням, що не намагаються осмислити пристрій світобудови, але

щиро прив’язані друг до друга, що цінують порядність, простоту, доброту. Такі сільські жителі, як і прекрасні картини природи, залучають поета гармонійністю й волею. Під чарівність природи й простоти людських відносин попадають і головні герої роману, але поетичності, уміння знайти прекрасне в простому їм не завжди вистачає.

И Тетяна, і Ленский, що виросли в сільській глухомані, досить поблажливо, доброзичливо ставилися до сусідів-поміщикам, намагаючись, втім, уникати спілкування з недалекими обмеженими сільськими жителями з їхнім вузьким кругозором:

Їхня розмова розсудливий

Про косовицю, про провину,

Про псарню, про свою рідню,

Звичайно, не блищав ні почуттям,

Ні поетичним вогнем,

Ні остротою, ні розумом…

У своєму віщому сні Тетяна бачить себе на бесівському шабаші, серед галдящей і зграї, що гогоче, виробляючі жахливі звуки: “гавкіт, регіт, пенье, свист і хлоп, людська молвь і кінський топ!” Вся ця бесівська, очманіла погань лякає своєю безцеремонністю, нахрапистостью, брутальністю, страшним видом нагадує колдовские образи Гоголя:

…за столом

Сидять чудовиська навкруги:

Один у рогах із собачою мордою,

Іншої з петушьей головою,

Тут відьма з козячою бородою,

Отут ост манірний і гордий,

Там карла із хвостиком, а от

Полужуравлъ і напівкіт.

Здавалося б, цей достаток відразливих фізіономій, ця строката юрба – просто образи страшного сну, але наступний опис іменин Тетяни разюче нагадує її недавній сон:

У передньої штовханина, тривога;

У вітальні зустріч нових осіб,

Гавкіт мосьок, чмоканье дівиць,

Шум, регіт, тиснява в порога,

Уклони, човгання гостей,

Годувальниць лемент і плач дітей.

Образи гостей Ларіних дивно схожі на побачені в сні чудовиськ своєю непривабливістю й потворністю, примітивністю, навіть співзвуччям імен. Сільські поміщики так опустилися, збідніли розумом, що деяким відрізняються від чудовиськ – напівтварин, напівлюдей. Сатирична сила пушкінського викриття бездуховності й вульгарності досягає апогею – уявлювана й реальна компанії героїв перегукуються, зливаються. Образи людей нітрохи не краще виродливих героїв дивного сну. Якщо уважно придивитися, то примітивні, але необразливі сусіди-поміщики виявляються настільки ж відразливими, як і уявлювані чудовиська. Все це одна компанія. Деякі з гостей Ларіних: “мосье Трике, гостряк, недавно з Тамбова, в окулярах і в рудій перуці” – вульгарний віршомаз, провінційний масовик-витівник, крикливий гострослов, що звик бути в центрі уваги із заздалегідь заготовленим набором убогих жартів; “Гвоздин, хазяїн чудовий, власник злиденних мужиків” – байдужний до долі своїх підданих; “товстий Дріб’язкова” – саме прізвище, як і визначення, недвозначно говорять про обмеженість інтересів, обивательському самовдоволенні, щиросердечній злиденності.

Автор уважає персонажів настільки примітивними, що використовує застарілий літературний прийом мовців прізвищ, що повністю виражають сутність героїв.

Найбільше докладно даний образ “старого дуеліста” Зарецкого:

Зарецкий, ніколи бешкетник,

Картярської зграї отаман,

Глава джигунів, трибун трактирний,

Тепер же добрий і простій

Батько сімейства неодружений.

Ця людина з більшими задатками неабиякої особистості і яскравим темпераментом розміняла своє життя на дріб’язкові захоплення, утопив у провині свої достоїнства. Зрозуміло, він коштує вище маси провінційного дворянства, і навіть Онєгін, “не поважаючи серця в ньому, любив і дух його суджень, і здорова користь про тім про сем”. Але щиросердечну енергію Зарецкий витрачав не на творення, а на руйнування, умів “часом расчетливо змовчати, часом расчетливо повздорить, друзів посварити молодих і на бар’єр поставити їх…”

А. С. Пушкін, вірний життєвій правді, створив образи, що запам’ятовуються, поміщиків. Портрети одних з них дуже виразні, докладні, портрети інших поміщиків поверхневі. Поет нещадно викриває споживче відношення поміщиків до життя, але із щирою симпатією ставиться до простоти й доброти відносин, які існують у середовищі провінційного дворянства. Так, вони не герої, це звичайні люди зі слабостями, недоліками, вони не прагнуть до високого, але все-таки проявляють участь і теплоту до своїм близького й очікують від них того ж.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Провінційне дворянство в романі “Євгеній Онєгін”

Categories: Нові твори

Links