Творче сприйняття миру в романі “Євгеній Онєгін”

Два дні йому здавалися нові

Відокремлені поля.

Прохолодь похмурої дубровы,

Журчанье тихого струмка;

На третій гай, пагорб і поле

Його не займали боле;

Потім уже наводили сої… .

У нього немає великої справи, що займало б його розум і серце. Тому йому й нудно. Він живе роз’єднано із природою. Для нього вона не є невичерпним джерелом прекрасного. А от про себе поет сказав інше:

Я був породжений для життя мирної,

Для сільської тиші:

У глухомані звучніше голос лирный,

Живее творчі сни.

У спілкуванні із

природою, удалині від метушні балів, від честолюбної погоні за славою або чинами він провів, як зізнається, свої “счастливейшие дні”. І хоча роман називається1 по ім’ю головного героя, але отут поет владно відсуває його убік і знову говорить про себе. Тепер він підкреслює своє розходження з Онєгіним і з Байроном. Всі тоді були захоплені Байроном. І сам Пушкін у посиланні на півдні випробував його вплив. Але от, працюючи над реалістичним романом, він інакше глянув на утвори великого англійського романтика. Міркуючи про власний утвір, Пушкін усвідомить: це більше широке й об’єктивне зображення життя. Подібних

відступів у романі безліч. Вони-Те й сприяють розширенню границь зображуваного. І одночасно привносять у картину російської дійсності, в описи особистого життя героїв дух активного пошуку істини. Пушкіна не тільки повідомляв читача щось нове, уперше їм замічене: він учив шукати й правильно осмислювати це нове. Він виходив з переконання, що роман і взагалі реалістична Література – це не проста дзеркало життя, але й засіб її перетворення. Просвіщаючи читачів, захоплюючи їх за собою до пізнання тих сил, які керували миром, можна також збуди;ь у них бажання вступити в боротьбу за зміну дійсності на основі справедливості.

Жанр роману виник за багато століть до Пушкіна. У російській літературі він затвердився ще в середині XVIII століття. Спочатку російські романісти йшли за західними й освоювали їхній художній досвід. А потім вступили у творче змагання із самими прославленими із західних романістів. А. Н. Радищев (1749-1802) і Н. М. Карамзин (1766-1826) досягли на цьому шляху успіху. “Подорож з Петербурга в Москву” (1790) і “Листа російського мандрівника” (1792; окреме видання – в 1797-1802 роках) по праву можна назвати вершиною російського роману допушкинской пори. Пушкіна зміг піднятися ще вище лише на шляху істотного перетворення цього жанру. Від Радищева й Карамзина до Пушкіна виникла, здавалося б, дивна пауза, коли, за словами Бєлінського, “романістів було багато, а романів мало”1. Читачеві тоді пропонувалися сотні перекладних і російських романів, але, на думку великого критика, все це були добутку або відверто слабкі, або вже застарілі за формою й змістом.

Чому Бєлінський так суворо оцінював практично весь світовий роман колишньої пори? А тому що він в 1842 році підійшов до романів XVIII століття з нової, незрівнянно більше високою мірою. Він розглядав колишні романи у світлі досягнень не тільки В. Скотта, але й Пушкіна, Бальзака, Лермонтова, Гоголя. Світовий роман піднімався на нову, більше високий щабель – і в цьому його сходженні до вершин художності чималу роль зіграли російські автори. Працюючи над задумом “Євгенія Онєгіна”, Пушкін перетворював традиційний жанр: він створював перший у російській літературі реалістичний роман) Читачам і письменникам Росії він, подібно В. Скоттові, “перший показав, чим повинен бути роман”. Бєлінський надзвичайно високо оцінив згодом творчий подвиг Пушкіна й розкрив роль його роману в духовному розвитку Росії.

Пошукаємо відповідь на ці й інші питання, випливаючи за Пушкіним, розбираючись в особливостях його художнього дослідження й у логіку його доказів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)


Творче сприйняття миру в романі “Євгеній Онєгін”

Categories: Нові твори

Links