Філософія миру в поезії Рильке

Ім’я Р. М. Рильке – одного з найбільших ліриків XX століття – коштує поруч із іменами П. Верлена, е. Верхарна, А. Блоку. У Творчості цих поетів знайшла відбиття знаменна, грозова епоха кінця XIX – початку XX століття. Переживання історичного перелому робить необхідним звертання поета до осмислення першооснов буття, до філософського збагнення миру. У збірнику ” Часослов ” Р. М. Рильке напружено міркує над природою вищої духовної сили бог^-бога-бога-світу-бога. Герой”Часослова”, ченці прочанин, перебуває в безперервному спілкуванні

з Богом, увесь час розмовляє з ним, звертається до нього з питаннями. Насамперед вражає набір епітетів, якими Р. М. Рильке наділяє свого Богів. Бог у не го “найтихіший”, “найглибший”, “мовчазний”, “боязкий”, “сутінковий”. В этик епітетах немає нічого, що свідчило б про велич, блиск або пишноту Бога. Правда, в одному вірші поет викликує:

* “Боже, ти великий”, – але відразу поправляється:

* Але ти так темний…”

“Темний” – от основна характеристика Бога в “Часослові”. На відміну від загальноприйнятого сполучення понять: Бог, світло, з одного боку, і диявол, морок

– з іншої в Р. М. Рильке Бог завжди сполучається з темрявою. Тільки з’являється Бог – темний, тихий і теж смиренний. Бог подібний самотньому мовчазному сусідові. В одному з віршів “Часослова” Р. М. Рильке користується древньою міфологічною символікою, порівнюючи мир з деревом, при цьому Бог-Переплетення Корінь цього дерева, що йдуть у нічну тьму. Інакше кажучи, Бог “Часослова” – це глибинний творчий початок.

У поезії Р. М. Рильке предметом філософського осмислення стає мир речей. “Я так люблю слухати, як співають речі”, – пише він в одному з віршів. Речі очужілі, незворушні, повні тихого достоїнства. Теперішній поет повинен, по Р. М. Рильке, наслідувати речей, створюючи вірша – речі. У збірнику “Нові вірші” у цьому жанрі написаний “ранній Аполлон”, “Лебідь”, “Газель”, “Єдиноріг”, вірші про Шартрском собор. Вони відрізняються пластичністю, яскравістю словесних образів, що передають відчутність і видимість предметів реального миру.

Але що ж таке в цьому світі людин? Цю філософську проблему Р. М. Рильке вирішує в збірнику “Дуинезские елегії”. Людина самотня, нескінченно самотній. Навіть звірі почувають, що людині не так вуж затишно в створеному їм ” світі значень і знаків”. А що залишилося від миру речей?

* Нам залишається, бути може,

* Дерево там, над обривом, що ми щодня

* Бачили б; залишається дорога вчорашнього дня

* Так примхлива вірність упертої звички.

* Яка до нас прив’язалася й кидати не хоче.

Отже, речі тлінні й недовговічні. І завдання поета полягає в тім, щоб урятувати речі від загибелі, одухотворивши, зробивши їх невидимими. У програмному вірші “Поворот” про це говориться так:

* Зір свій мир створило,

* Серце пускай творить

* З картин, укладених у тобі.

Отже, Р. М. Рильке у своїх віршах створив своєрідну філософію. Бог, людина, мир явищ все це поетом осмислений і пережите. Властива Р. М. Рильке духовна широта, глибина думки, і безпосередність почуття ставлять його в число спадкоємців великих гуманістичних традицій європейської літератури минулого


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Філософія миру в поезії Рильке

Categories: Нові твори

Links