“Я жити хочу, щоб мислити й страждати” (по вірші А. С. Пушкіна “Елегія”)

Найбільше повно і яскраво розкривається внутрішній мир поета в його ліричних добутках, одним із яких є вірш ” Елегія “. Читаючи його, навіть той, хто мало знаком з біографією письменника, зрозуміє багато чого про нього самому, про його переживання, бажання, прагненнях, мріях, розчаруваннях і надіях.

Добуток починається смутними й важкими міркуваннями Пушкіна про минулі роки:

Божевільного років згаслі веселощі

Мені важко, як неясне похмілля.

Але, як вино – сум минулих днів

У моїй душі чим старе, тим сильней.

Згадуючи

своє колишнє життя, автор ставиться критично й до неї, і до самого себе. Його шлях був важкий, але часто йому шкодив власний жагучий, запальний характер. І Пушкін усвідомлював і гірко переживав свої помилки, часто мучився ними. І ці переживання відбилися в настрої першої частини вірша. Поетові відомі глибока туга, що доходить до розпачу, самітність і безвихідність. І під впливом таких міркувань він бачить свій майбутній шлях сумовитим, що обіцяє “працю й горе”.

Однак Пушкін ніколи не буває тільки сумний і сумовитий. Він кидає критичний погляд на минуле, але його думки про Майбутнє наповнені не однією лише тугою

й розпачем. Через добуток проходить все те, що діється в душі його автора – палкої, чуйної, чуйної. Перед нами відкривається весь багатий щиросердечний мир поета, його жвавість, вразливість; його гаряче серце, що жадає любові, щастя, гармонії; його жагучий темперамент, що влекет до життя, до суспільства, до задоволень і тривог; його живий розум, що відсуває на задній план всі примхи, шаленості, однобічні захоплення молодості й стверджуюче активне життя в праці й турботах. Смутні ноти відразу переміняються життєстверджуючими мотивами:

Але не хочу, про други, умирати;

Я жити хочу, щоб мислити й страждати…

У цих рядках – не просто спрага життя. Поет прагне до життя активної, у якій він зможе відчути всю повноту й красу людського існування, зможе принести користь суспільству. Його не страшать перешкоди, труднощі, тривоги й навіть розчарування – це всі невід’ємна частина повноцінного життя. Незважаючи ні на які прикрості й турботи, поет вірить у світле майбутнє. І друга частина його вірша перейнята дивно світлими, мажорними, життєстверджуючими настроями:

И відаю, мені будуть наслажденья

Меж прикростей, турбот і треволненья:

Часом знову гармонією вп’юся,

Над вимислом слізьми обіллюся,

И може бути – на мій захід сумний

Блисне любов улыбкою прощальної.

Добуток закінчується врочистою, бадьорою інтонацією, у якій звучить тверда рішучість поета пройти цей шлях до кінця з усіма його негодами й перешкодами, щоб повною мірою відчути його щасливі моменти.

Усього в декількох поетичних рядках Пушкін дає нам можливість почути всі струни його ліри. І в цьому він так несхожий на своїх попередників, яким, в основному, була властива яка-небудь одна тональність: елегійна, смутна, навіть

Похмура або, навпаки, підкреслено весела, бадьора, світла. Пушкіну не були властиві ні безпричинний песимізм, ні легковагий оптимізм. Йому були властиві весь людські настрої; він вірив тільки в живу правду буття, правду й щирість почуттів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Я жити хочу, щоб мислити й страждати” (по вірші А. С. Пушкіна “Елегія”)

Categories: Нові твори

Links