Я жити хочу, щоб мислити й страждати

А. С. Пушкін втілив у своєму поетичному слові світову гармонію,

И, хоча в ньому, жагучому поеті, було так багато безпосередньою

Життя й цікавості до неї, що життя він міг віддатися беззавітно. Він

Не тільки жив, але й писав.

И тому Пушкін – саме дорогоцінне, що є в Росії, саме рідне

И близьке для кожного з нас; і тому, як помітив один дослідник

Росіянці літератури, нам важко говорити про нього спокійно, об’єктивно,

Без захвату.

Творчість цього богопоэта незвичайно різноманітно, як сама

Життя. Любов, ненависть,

зміст буття, прагнення до волі,

Посмертна слава, борошна Творчості – все це стає об’єктом

Поетичного дослідження. У своїй поезії Пушкін успадковував

Кращі традиції світової й російської літератури. Найбільше

Виразно це проявляється в темі призначення поета й поезії.

Над питанням про свою поетичну спадщину замислювалися всі поети

Всіх часів. Тому епіграфом до вірша “Я пам’ятник собі

Спорудив…” Пушкін не випадково вибирає початок оди Горация “Я

Спорудив пам’ятник”. Рядка цього, вірші перегукуються з

Рядками Ломоносова “Я знак безсмертя собі воздвигнул.

Вище

Пірамід і міцніше міді…” і з почуттями Державіна: “Я пам’ятник собі

Спорудив чудесних, вічний, Металів твердіше він і вище пірамід…”. Але

Пушкін розуміє призначення поета в тім, щоб, “обходячи моря й

Землі, дієсловом палити серця людей”.

Поетичні рядки Пушкіна завжди припускають нескінченне

Безліч осмислень. Перечитуючи його рядка, щораз по-

Новому розумієш їхній зміст.

“Що ж було предметом його поезії?” – запитував Гоголь. І відповідав:

“Усе стало предметом”.

Пушкін був більше, ніж поет. Це був

Історик, філософ, політик, людина, що виявляє собою епоху.

Поет був теперішнім живописцем природи, він сприймав її зірким

Поглядом художника й тонким слухом музиканта:

Сумовита пора! Очей очарованье! Приємна мені твоя прощальна врода…

Часто через символіку пейзажу поет передає свої вільнолюбні

Пориви: Прощай, вільна стихія! Востаннє переді мною Ти

Котиш хвилі блакитні И блищиш гордою вродою.

Саме у вірші “До моря” Пушкін асоціює образ моря з

Неспокійною бурхливою стихією, з “вільною стихією” боротьби.

Інший настрій втілений у вірші “Я пам’ятаю дивовижне

Мгновенье”. У ньому Пушкін розповідає не тільки про свою любов, але й

Про те, як його життя вплинуло на це почуття: “…Звучав мені довго

Голос ніжний, И снилися милі риси”. Вірш побудований на

Зіставленні двох образів: любові й життя. Життя йде своїм

Чергою “у глухомані, у мороці заточенья”, але любов – це божество й

Вдохновенье, які тріумфують над життям. Або – інша тема.

Тема смерті. Завжди в його творчості відбувається бенкет під час чуми,

Завжди одночасно хто-небудь бенкетує й хто-небудь умирає, ланцюг

Життя-Смерть безперервна. “Цей чорний віз має право всюди

Роз’їжджати”. І на одному із цих свят, облямованих чорної

Смертю, Пушкін над нею сміється, дерзновенно славить Царство чуми

И розкриває глибини збожеволілого серця:

Є захват у бої, И безодні похмурої на краю, И в розлютованому

Океані Серед грізних хвиль і бурхливої тьми, И в аравійському урагані, И

У подуві чуми! – Всі, усе, що загибеллю загрожує, Для серця

Смертного таїть Нез’ясовані наслажденья, Бессмертья, може бути

Стан.

Вся поезія Пушкіна є виправданням Бога, творця, виправданням

Добра. Не тільки певні сюжети й загальний

Лад його пісень, але й самі вони як пісні, навіть окремі тони їх,

Пестливе серце, уже примиряють із природою й життям.

Пушкін “бачив і слухав” все навколишнє життя. Його добутку

Саме тому так близькі многим читачем. Він зміг “жити, щоб

Мислити й страждати”, і, читаючи його рядка, ми мислимо й страждаємо разом

З Пушкіним.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Я жити хочу, щоб мислити й страждати

Categories: Нові твори

Links