Тлумачення вірша А. С. Пушкіна “Елегія”

8 вересня 1830 року поет пише один з найдужчих прощальних віршів, пронизаних світлим і прозорим смутком. Це ” Елегія “, короткий ліричний добуток, що складається із двох взаємозалежних частин. У першої Пушкіна повторює всі ті обвинувачення, які поет-элегик пред’являє життя:

Божевільного років згаслі веселощі

Мені важко, як неясне похмілля.

Але, як вино – сум минулих днів

У моїй душі чим старше, тим сильней.

Мій шлях сумовитий. Обіцяє мені праця й горе

Прийдешнього хвилюється море, що.

Спочатку погляд поета звертається

в минуле, що розчаровує його, але обпалює серце, тому що цей спогад про молодість. Сьогодення жахливо: “Мій шлях сумовитий”. Майбутнє здається зовсім безвідрадним: “Обіцяє мені праця й горе Прийдешнього хвилюється море, що…” Пушкін у своїй елегії використовує традиційні порівняння, зіставляючи веселощі – з вином, горі – з похміллям, життєві суми – з бурхливим морем.

Насторожує надлишок метафор у вірші. Так, веселощі, що поет порівнюють із похміллям, логічніше було б зрівняти з вином. “Сум минулих днів”, що він порівнює з вином, краще б зрівняти з похміллям. Крім цього, Пушкін називає

веселощі “згаслої”, а це припускає порівняння зі світанком, з яскравим сонячним днем. Смутне ж майбутнє краще б, здається, зрівняти із заходом, але воно чомусь рівняється з морем, що з’являється в ряді порівнянь всупереч логіці. Адже не зв’язана ж тема моря з темою бенкету, з образами вина, похмілля! Справа в тому, що в поезії немає логіки в її звичному змісті. У поета своє світовідчування, більше складне, асоціативне.

Противительным сполучником “але” відкривається друга частина елегії, у якій автор відкидає безвихідність міркування першої:

Але не хочу, про други, умирати:

Я жити хочу, щоб мислити й страждати…

Якщо будь-який інший поет-элегик говорив би про немислиму вагу страждання, те Пушкін у своєму вірші приймає життя такий, яка вона є. Він хоче жити саме для того, щоб “мислити й страждати”. Автор вірша прекрасно розуміє, що життя не завжди буває веселої й безтурботної. Страждання в поета із причини для заперечення миру стає приводом для його твердження. І як же красиво тепер Пушкін зв’язує знайдені образи з тими метафорами, на яких будувалася перша частина! У першому рядку першої частини елегії лише намечалась метафора “згаслі веселощі”. Перший рядок другої частини (“не хочу… умирати…”) “підхоплює” і завершує її. Автор передає відчуття вгасання життя, наближення смерті.

У п’ятому рядку другої частини підхоплений образ вина як символу насолоди:

Часом знову гармонією вп’юся,

Над вимислом слізьми обіллюся…

Тепер це не те “вино веселощів”, що було в бурхливій молодості. Ніякої гіркоти “неясного похмілля” тут немає. Зараз же в поета – тихе, легеня насолода гармонією, що називають ще божественним нектаром.

До метафор “захід життя”, “згаслі веселощі” повертають нас останні два рядки елегії:

И може бути, на мій захід сумний

Блисне любов улыбкою прощальної.

Передчуваючи смерть, Пушкіна сподівається на любов, що скрасить його останні дні. Тихо, але безстрашно дивлячись у майбутнє, автор вимовляє ці останні слова. Звичайно ж у віршах подібного жанру погляд свій поет обертає впрошлое.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тлумачення вірша А. С. Пушкіна “Елегія”

Categories: Нові твори

Links