“Сумовита пора! Очей очарованье!..” (по вірші А. С. Пушкіна “Осінь”)

Сумовита пора! Очей очарованье!

Приємна мені твоя прощальна врода –

Люблю я пишне природи увяданье,

У багрець і в золото одягнені ліси.

Ці рядки були написані поетом у болдинскую осінь 1833 року. У них розкривається вся любов А. С. Пушкіна до російської природи, до осінньої пишної й урочистої краси, її життєстверджуючій силі. Він зізнається, що осінь – його улюблена пора:

Сказати вам відверто,

З річних часів я радий лише їй однієї… Дійсно, як можна не любити осінь? У всій природі відчувається спокій і умиротворення: літня

жара вже спала, але сонце світить усе ще яскраво, око радують золотаві й багряні відтінки листя. І тужливі монотонні дощі, похмурі Хмари, сирий вогкий вітер не можуть затьмарити строгу красу цієї пори. Як багато почуття вкладає поет у зображення природи пізньою осінню:

Як це пояснити?

Мені подобається вона…

Чим ясніше ми відчуваємо наближення зими, тим більше цінуємо останні погожі дні, промені сонця, шелест листя під ногами. Незабаром Природа порине в довгий зимовий сон, але поки ще перегортає своєю прощальною красою.

Про що пише Пушкін у своїх добутках? Про безкрайні простори російської землі,

про золоті й багряні фарби осіни, про чарівну привабливість сумовитих пейзажів. Перед нами низкою проходять усе пори року: сніжна зима з Масницею, катанням на санках і ковзанах і тріскучих морозах; весна з достатком струмочків, розмитими дорогами й буйством цвітіння; жарке сухе літо з колоссями пшениці. Але серце автора безроздільно належить осені. Він з більшою майстерністю описує красу рідних просторів, здавалося б, таких простих і одноманітних.

Поетичність образів по-новому розкриває суть знайомих з дитинства картин: веселий струмочок, схоплений першим морозцем, самотній, запізнілий аркуш на оголеній гілці, багряний ліс, схований у мрячному серпанку… За всім цим угадується життєлюбство поета, весела вдача, і його туга й самітність – вірні супутники життя в посиланні, і широта душі, і сила духу. Тобто завдяки поезії ми ближче знайомимося із самим автором, довідаємося, чим він жив, про що мріяв, до чого прагнув.

Всі вірші Пушкіна про природу дуже реалістичні – він із граничною правдивістю показує мир спостережуваних явищ. Скупі деталі, що відзначають лише головні зміни в природі, не порушують точної й наочної картини. Здається, що поет дивиться на неї поглядом художника, зауважуючи найбільш типові, і в той же час своєрідні і яскраві риси.

У їхніх сінях вітру шум і свіже дыханье,

И імлою волнистою покриті небеса,

И рідкої сонця промінь, і перші морози,

И віддалені сивий зими погрози.

У поезії А. С. Пушкіна одночасно є присутнім і глибокою ліричністю, і авторська іронія, і дивна мальовничість описів, і стислість і точність характеристик. Осінь з’являється перед нами дійсно чарівною порою, гідної милування. Вона – символ зів’янення природи, але за її смутністю ховається прагнення до нового життя, до вічного відновлення.

Дні пізньої осені сварять звичайно,

Але мені вона мила, читач дорогою,

Красою тихою, що блищить смиренно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Сумовита пора! Очей очарованье!..” (по вірші А. С. Пушкіна “Осінь”)

Categories: Нові твори

Links