Художній аналіз поеми “Мідний вершник”
У поемі натхненними віршами прославляються “великі Думи ” Петра, його створіння – “град Петров”, “полнощных країн врода й диво”, нова столиця російської держави, вибудувана в устя Неви, “під морем”, “на моховитих, топких берегах”, з міркувань воєнно-стратегічних (“відсели загрожувати ми будемо шведові”), економічних (“сюди по нових їхніх хвилях всі прапори в гості будуть до нас”) і для встановлення культурних зв’язків з Європою (“природою тут нам призначене в Європу прорубати вікно”).
Але
Повінь, показана в поемі як бунт скореної, завойованої стихії проти Петра, губить його життя: Параша гине, а
А в сцені зіткнення божевільного Євгенія з Мідним вершником, його полум’яного, похмурого протесту, злісної погрози “чудотворному будівельникові” від імені жертв цього будівництва Мова поета стає таким же высокопатетическим, як в урочистому “Вступі” до поеми. Закінчується ” Мідний вершник ” скупим, стриманим, нарочито прозаїчним повідомленням про загибель Євгенія:
■…Повінь
■Туди, граючи, занесло
■Домишко старий…
■Його прошедшею весною
■Звезли на барку.
■Був він порожній
■И весь зруйнований.
■У порога
■Знайшли безумця мого,
■И відразу хладный труп його
■Поховали заради бога.
Ніякого епілогу, що повертає нас до первісної Теми величного Петербурга, – епілогу, що примиряє нас із історично виправданою трагедією Євгенія, Пушкін не дає. Протиріччя між повним визнанням правоти Петра I, що не може вважатися у своїх державних “великих думах” і справах з інтересами окремої людини, що вимагає, щоб з його інтересами вважалися, – це явне протиріччя залишається недозволеним у поемі…
Пушкін був цілком прав і виявив більшу сміливість, не боячись відкрито демонструвати це протиріччя. Адже воно полягає не в його думках, не в його невмінні дозволити його, а в самому житті. Це – протиріччя між благом держави й щастям окремої особистості, протиріччя, що у тої або в іншій формі неминуче, поки існує держава, тобто поки не зникло у світі остаточно класове суспільство.
У художнім відношенні “Мідний вершник” являє собою чудо мистецтва. У гранично обмеженому обсязі (у поемі всього 481 вірш) укладена безліч яскравих, живих і высокопоэтических картин.
Такі окремі образи в “Вступі”, з яких складається величний образ Петербурга; насичене силоміць і динамікою, з ряду приватних картин опис, що складається, повені; дивне по поетичності і яскравості зображення божевільного Євгенія. Відрізняють “Мідного вершника” від інших пушкінських поем надзвичайна гнучкість і розмаїтість його вірша, те врочистого й злегка архаїзованого, те гранично простого, розмовного, але завжди поетичного.
Особливий характер надає поемі застосування прийомів майже музичної будови образів: повторення з деякими варіаціями тих самих слів і виражень (сторожові леви над ганком будинку, образ пам’ятника Петру, “кумира на бронзовому коні…”); проведення через всю поему в різних змінах того самого тематичного мотиву – дощу й вітру, Неви (у незліченних її аспектах і т. п.), не говорячи вже про прославлений звукописи цієї дивної поеми.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)