Виклад сюжету повести Штифтера “Записки мого прадіда”
Герой, описуючи старий будинок, що належав ще його прадідові – сільському лікареві, згадує: “стародавнє начиння оточувала нас незмивним літописом, і ми, діти, уживалися в неї, немов у стару книжку з картинками, ключем до якої володів тільки дідусь, він, єдино живий жизнеописатель доктори, свого батька”, у скрині зберігалося багато заповітних штучок, єдиним призначенням яких було там зберігатися. Ставши чоловіком, герой вертається в рідне гніздо й знаходить на горищі стару книгу в шкіряному плетінні, знайому йому з дитинства. Це записки
Перший запис датований червнем 1739 р. Після відмови коханої вийти за нього заміж Августин кинувся в ліс і хотів повіситися, але старий полковник, батько дівчини, відчувши негарне, пішов за ним і запросив Августина для розмови. Через два дні Августин прийшов до полковника. Полковник розповів йому своє життя. Позбавлений спадщини, вона після смерті батька відправився по світлу шукати щастя. Він представляв себе великим полководцем, але ніхто не хотів брати його на службу. У Парижі йому довелось один раз випадково виграти за ігорним столом велику суму. Йому везло й
Записати свої думки й почуття й перечитати запису не раніше, ніж через три роки. Полковник испробовал цей засіб і переконався в його користі. Він дослужився до чина полковника, був поранений і вийшов у відставку. Під час одного з походів шлях його лежав через мальовничу долину, і тепер він вирішив у ній оселитися. Він женився на дівчині, що рідні тримали в чорному тілі й вона була такою дикункою, що не відразу перейнялася до нього довірою. Але ласкавим і шанобливим обходженням він поступово завоював її любов і був дуже щасливий. У них народилася дочка Маргарита, але, коли дівчинці було три роки, дружина полковника під час прогулянки зірвалася в прірву й розбилася на смерть. Через кілька років полковник з дочкою покинули свій будинок, жили в різних місцях, а потім вирішили влаштуватися в долині під Пирлингом, де полковник купив ділянку й став зводити будинок. Доктор Августин був їхнім сусідом, вони подружилися, і доктор закохався в Маргариту, але вона відмовила йому. Боячись, що Августин може накласти на себе руки, полковник порадив йому вести запису й перечитати їх не раніше, ніж через три роки
Августин походив з бідної сім’ї. Коли він, закінчивши навчання, повернувся додому, селянин-батько не зважувався підійти й привітатися зі своїм ученим сином. Августин почав лікувати хворих і віддавав цьому увесь свій час і сили. Усе в окрузі любили доктори за доброту й безкорисливість – з бідняків він не тільки не брав плату, але намагався ще й допомогти грішми. Він побудував собі будинок поруч із батьківською хатиною й знайшов поблизу цілюще джерело. Але незабаром батько й сестри Августина вмерли, він залишився зовсім один і взяв до себе в будинок хворого підлітка Готлиба, сина бідного селянина. Августин купив коней, щоб легше було добиратися до хворих, і їздив до них у будь-яку погоду. Зима видалася сувора, але потім раптом різко потеплішало й усе покрилося крижаною кіркою. “Інший кущ робив враження схлестнувшихся свіч або світлих, водянисто коралів, що поблискували,”. Під вагою льоду згиналися й ламалися дерева, перепиняючи шлях, і Августинові довелося обходити хворих пішки. Подув вітер, розігралася бура. Кілька людей загинули, роздавлені упалими деревами, але незабаром бура затихла, і наступили ясні весняні дні. Коли земля розмерзлася, у ці місця приїхав полковник і почав будувати будинок. Августин уперше побачив полковника з дочкою в церкві. Вони сподобалися йому, а незабаром представився випадок познайомитися ближче. Вони подружилися й проводили разом багато часу
Августин всією душею полюбив Маргариту, і дівчина відповідала йому взаємністю. Але один раз до полковника приїхав погостювати племінник Рудольф, гарний і шляхетний юнак, і Августинові здалося, що Маргарита небайдужа до нього. Маргарита образилася й не стала разуверять Августина. Вона любила його, але відмовилася стати його дружиною. Августин хотів повіситися, але, захоплений полковником врасплох, передумав. Він востаннє спробував переконати Маргариту, але дівчина була непохитна. Тоді полковник послав дочку з будинку до далекої родички, а Августин продовжував лікувати хворих у всій окрузі й вів записи, час від часу зустрічаючись із полковником і ніколи не заговорюючи з ним про Маргариту. Коло його діяльності розширювався, і життя усе більше спростовувало слова, що вирвалися в нього у важку хвилину: “Самотнє, точно зірваний з каната якір, тужить серце в моїх грудях”.
Так пройшло три роки. Один раз Августина запросили на стрілецьке свято в Пирлинге. Там він зустрів полковника, що повідомив йому про приїзд Маргарити. За три роки відсутності Маргарита зрозуміла, що була не права, доктор також зрозумів, що був винуватий, і вони помирилися, до безмірної радості полковника, що давно мріяв бачити їхнім чоловіком і дружиною. Августинові було вже під тридцять, а серце його билося від радості, як у вісімнадцятирічного юнака. Повернувшись додому, він розгорнув вікно й виглянув назовні: “там панувала та ж тиша, спокій і святкова пишнота – від незліченних срібних зірок, що рояться в небі,”.
На цьому герой припиняє оповідання, тому що ще не розібрав подальші записи доктора. Августин прожив довге щасливе життя й у старості став схожий на полковника. Під кінець життя він перечитував свої записи й робив нові, які герой сподівається згодом опублікуватися
О. Э. Гринберг
(1 votes, average: 5.00 out of 5)