Виклад сюжету повести “Останній дюйм”

До своїм сорока трьох рокам Бен був досвідченим льотчиком, але польоти як і раніше робили йому приємність. На жаль, із цим було кінчено: після сорока про теперішню літну роботу випливало забути. Ктому ж у нього не зложилися відносини із дружиною, а десятилітній син Деви був чужим і незрозумілим для обох батьків

Цього разу Бен, виконуючи політ на старенькому “Остере”, взяв Деви із собою й незабаром пошкодував про це: літак, що летів над Червоним морем, безжалісно шпурляло в напруженому повітрі. Але переляканий хлопчисько поводився гідно,

і це радувало батька. Все-таки Деви не витримав, заплакав, а Бен ще раз подумав про те, що зовсім не вміє розмовляти із сином. Він занадто різко відповідав на питання дитини, хоча обіцяв розповісти йому, як посадити машину

“Вся справа в тім, щоб правильно розрахувати… Коли вирівнюєш літак, треба, щоб відстань до землі бути шість дюймів… Рівно шість. Якщо взяти вище, те стукнешся при посадці й ушкодиш літак. Занадто низько – потрапиш на купину й перевернешся. Вся справа в останньому дюймі”.

Відразу батько показав хлопчикові, як це робиться, майстерно посадивши літак на берег Акулячої бухти,

названої так через її “населення”. Бен і прилетів сюди заради того, щоб зробити фотографії акул, дібравшись до них якнайближче. Потрапивши в бухту, він, здавалося, зовсім забув про сина й тільки зрідка давав йому розпорядження допомогти при розвантаженні

“А сюди хто-небудь коли-небудь заходить?” – запитав його Деви. “Ніхто,- довелися відповісти Бену.- Сюди можна потрапити тільки на легкому літаку”.

Приготувавши акваланг і фотоапарат для підводних зйомок, Бен увійшов у воду. Він ще раз наказав Деви не підходити до воді, не турбуватися про нього й знову відчув, що говорить із сином занадто різко, як із чужим. Хлопчик дивився на море, що поглинуло його батька, і думав, що ж з ним буде, якщо батько так і не зрине з морської безодні

А Бен був поглинений роботою. Акул було багато, але вони трималися на відстані. Льотчик вирішив приманити їх ближче після обіду, щоб зняти фільм про акул, замовлений йому телекомпанією. Піднявшись на поверхню, він велів синові принести з літака сніданок, а сам став готовити апаратури до наступного занурення. Поївши, приліг і відразу заснув

Прокинувшись, Бен став готуватися до нового спуска під воду. А Деви стурбовано дивився на нього й знову прийнявся запитувати, чи знає хто-небудь, що вони тут, і чи зможуть їх знайти. Бен зрозумів, що хлопчик просто боїться залишитися один, і спробував заспокоїти його, пообіцявши пробути під водою всього півгодини. Він знав, що чекати акул прийде недовго, тому що тепер захопив із собою принаду – шматок кінського м’яса. Акули кинулися прямо на конину. Знімки виходили чудові. Коли плівка вже кінчалася, Бен помітив, що його руки й груди вимазані кров’ю від конини. Тепер акули йшли прямо на нього. Людина прокляла свою дурість, але було вже пізно. Страшні різці схопили його праву руку й пройшли крізь ліву, як бритва. Щось резануло по ногах. Вода замутилася від крові. Чудом вибравшись на берег, Бен знепритомнів. Опам’ятавшись, він голосно покликав сина й через хвилину побачив його повне жаху особа

“Що мені робити?” – кричав Деви. Якби Бен знав! Руки горіли, як у вогні, ноги не рухалися, і все плило, як втумане.

Льотчик знав, що не зможе вести літак. А це означало загибель і його, і сина. Перемагаючи страшний біль, Бен велів Деви перев’язати йому руки, щоб зупинити кров, стягнути акваланг. Знову непритомніти, він зрозумів, що, якщо вони хочуть урятуватися, десятилітній дитині має бути виконати справа нелюдських труднощів. “Єдиною надією врятувати хлопчика був літак, і Деви прийде його звістки. Не було ні іншої надії, ні іншого виходу… Хлопчика не можна лякати”. Перелякана дитина заплакала, але батько, зібравши останні сили, спробував заспокоїти його, а сам у цей час обмірковував план порятунку. Пішли нові розпорядження, і Деви, напружуючи всі сили, потяг батька до літака. “Хлопчик не повинен знати, що машину прийде вести йому,- він перелякається на смерть”,- подумав Бен. “Цей маленький “Остер” літає сам,- сказав він,- Варто тільки покласти його на курс, а це неважко”.

Піднявся вітер, а вони все піднімалися по схилі нагору. Деви тяг, а Бен відштовхувався п’ятами, поминутно непритомніти й повільно приходячи в себе. Два рази він зривався вниз, біль роздирала тіло, непритомності частішали. Але от і літак. Бен велів Деви навалити каменів у дверцят, щоб можна було витягти його в кабіну. Деви прийнявся за справу. У дверцят виросла гірка каменів. Залишалося саме важке – забратися в кабіну. Бен уже не сумнівався, що вмре, але будь-що-будь хотів урятувати сина. “Важливо було простягнути до Каїра й показати хлопчикові, як посадити літак. Цього буде досить”. Тільки надія допомогла йому вповзти в машину, тільки вона, надія, утримувала гаснучу свідомість. Тепер треба заспокоїти переляканої дитини й… Ні, він не здасться, нізащо! Бен обережно сказав Деви, що тому самий прийде узятися за діло. Хлопчик слухняно виконував розпорядження батька. Л вітер крепчал. “Тягни ручку на себе… Не бійся вітру…” Гул мотора підсилювався. І от вони вже в небі. Бен продовжував пояснювати, що треба робити, і Деви, здавалося, заспокоївся. Вирівнявши літак, він повів його уздовж берега

“Він упорається!” – утомилося й примирливо подумав Бен і заснув, напівголий, весь облитий кров’ю А Деви вів літак. Один, на висоті в три тисячі футів. Він не плакав більше. У нього на все життя висохнули сльози Бен опам’ятався. “Чтоти бачиш?” – закричав він синові. – “Аеродроми видання Каїра”. Останні зусилля. Літак не хоче йти вниз. Хлопчик, підкоряючись команді батька, виключає мотор. “Остер” знижується. Нова небезпека: з аеродрому стартує великий літак. Деви тягне ручку на себе “Не можна! – зупинив його Бен.- Гни її вниз!” “Вітер’!” – у жаху закричав хлопчик. До посадки залишалася хвилина. Бен зйал, що наближається Останній дюйм, і все в руках дитини “Шість дюймів!” – кричав він Деви; Мова його немов розпухнув від напруги й болю, а з очей текли гарячі сльози “На останньому дюймі він все-таки втратив самовладання, їм заволодів страх… і він не міг більше не говорити, не кричати, не плакати…”

Але от хвіст і колеса “Остера” торкнулися землі. Це був останній дюйм. Літак завмер, і настала тиша. Бен вижив, хоча й втратив ліву руку. Але в госпіталі він думав не про себе. Усе вирішувала зустріч із Деви. Батько знав, що їм обом потрібно час. А йому, Бену, тепер знадобиться все життя, все життя, що подарував йому хлопчик… Він вуж добереться до самого серця хлопчиська!.. Останній дюйм, що розділяє всіх і вся, нелегко перебороти. Але адже він, Бен, був майстром своєї справи, зовсім непоганим льотчиком


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Виклад сюжету повести “Останній дюйм”