Виклад сюжету повести “Побачення”

Один раз восени, у середині вересня, я сидів у березовому гаї й любувався погожим днем. Непомітно для себе я заснув. Прокинувшись, я побачив селянську дівчину, вона сиділа в 20-ти кроках від мене з пучком польових квітів у руці, задумливо опустивши голову. Дівчина була недурна собою. Її густі біляві волосся попелястого відтінку дотримувалися вузькою червоною пов’язкою, насунутої на біле чоло. Око вона не піднімала, але я бачив її тонкі, високі брови й довгі вологі вії. На одній з її щік блищав на сонце слід сльози. Вираження її особи було лагідні,

прості й смутні, повне дитячого здивування перед цим смутком

Вона когось чекала. У лісі щось хруснуло, і в тіні блиснули її ока, більші, світлої й полохливі, як у лані. Удалині почулися кроки, і на галявину вийшов парубок, якого дівчина зустріла, тріпотячи від радості. По всіх ознаках, це був розпещений камердинер багатого пана. Його одяг викривав домагання на смак і франтівську недбалість. Його червоні й криві пальці були прикрашені срібними й золотими кільцями з незабудками з бірюзи. Особа його, рум’ян, свіже й нахабне, належало до числа тих осіб, які дуже часто подобаються жінкам. Він нестерпно кривлявся, намагаючись

додати своїй дурнуватій особі презирливе й нудьгуюче вираження

Я підслухав їхню розмову. Це було останнє побачення Віктора Олександровича з Килиною – завтра його пан їхав на службу в Петербург. Килина подарувала йому букетик блакитних волошок. Віктор із замисленою важливістю вертів квіти в пальцях, а Килина дивилася на нього з побожною покірністю й любов’ю. На його особі крізь удавану байдужість переглядало пересичене самолюбство

Незабаром Віктор зібрався йти. Килина початку плакати. Вона боялася, що її видадуть за нелюбого. Віктора дратували її сльози. Він заявив, що не може на ній женитися. При цьому він усіляко підкреслював, що вона не утворена, і тому неварто його. Дівчина хотіла почути від улюбленого на прощання ласкаве слівце, але так його й не дочекалася. Вона впала особою в траву й гірко заплакала. Віктор постояв над нею, досадливо знизав плечима й пішов

Вона підхопилася, щоб бігти за ним, але в неї підкосилися ноги й вона впала на коліна. Я не витримав і кинувся до неї. Побачивши мене, вона слабко скрикнула й утекла, залишивши розкидані квіти на землі. Я повернувся додому, але образ бідної Килини довго не виходив у мене з голови. Її волошки дотепер зберігаються в мене


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Виклад сюжету повести “Побачення”

Categories: Нові твори

Links