Виклад сюжету повести Пушкіна “Станційний доглядач”
На станції N служив старий доглядач Самсон Вирин. Дружину він давно поховав, єдиним скарбом і розрадою його була дочка – красуня Дуня. Добродії проїзні спеціально зупинялися, щоб подивитися на дочку доглядача. Була вона розумна, моторна, нею будинок тримався: що прибрати, що приготувати – усе встигала. Батько її плекав, нарадуватися н. емог.
Один раз зимовим вечором до станції під’їхала Трійка, і проїзний у військовій шинелі ввійшов у кімнату, вимагаючи коней. Усе коня були в розгоні. Почувши це, проїзний став кричати па доглядача й
Однак не пройшло й напівгодини, як його охопило незрозуміле занепокоєння й він відправився в церкву. Але Дуни в церкві не було. Залишалася надія, що вона вирішила доїхати до наступної станції, де жила її хресна мати. Але незабаром з’ясувалося, що Дуня на ній не вийшла, а “відправилася далі з гусаром”. Доглядач повернувся додому й з горя зліг у постіль. Тільки тепер він догадався, що молодий хитрун його обдурив, позначившись хворим. Ледь оправясь, доглядач випросив відпустку й зібрався на пошуки своєї дочки. З подорожньої він знав, що ротмістр Мінський їхав зі Смоленська Впетербург.
Семен Вирин відправився в Петербург. Незабаром він довідався, де живе Мінський, і з’явився до нього. “Ваше високоблагородіє,- сказав старий,- віддайте мені бідну мою Дуню, не погубите її понапрасну”. “Що зроблено, того не відвертаєш,- відповів парубок,- винуватий перед тобою й радий просити в тебе прощення; але не подумай, щоб я міг Дуню покинути: вона буде щаслива, даю тобі слово честі… Вона мене любить; вона отвикла від колишнього свого стану. Ні ти, ні вона – ви не забудете того, що Трапилося”.
Він сунув йому за рукав який-те згорток, відкрив двері, і доглядач опинився на вулиці. Він довго стояв нерухомо, потім розгорнув згорток – у ньому було трохи п’яти – і десятирублевих зім’ятих асигнацій. Сльози навернулися на очі бідного батька – сльози обурення. Він стис папірці в грудку й кинув їх додолу. Відійшовши на кілька кроків, старий подумав і відвертав, але грошей уже не було
Перш ніж вернутися на свою станцію, він хотів ще хоч один раз побачити Дуню. Дня через два він знову пішов до Мінського. У кімнаті, прекрасно прибраної, він побачив ротмістра, а поруч – свою Дуню. Помітивши батька, Дуня з лементом упала на килим. Переляканий Мінський кинувся неї піднімати, але, побачивши доглядача, підійшов до нього, тремтячи від гніву. “Чого тобі потрібно? – сказав він йому, стиснувши зуби. – Що ти за мною всюди крадешся, як розбійник? Або хочеш мене зарізати? Пішов геть!” Він схопив старого за комір і виштовхнув його на сходи
Незабаром старий доглядач умер. Його поховали за околицею, поруч із могилою покійної дружини. Розповідали, що влітку приїжджала бариня в кареті, із трьома маленькими барчатами й з годувальницею, запитувала про старого доглядача й ходила до нього на могилу. Лягла там і лежала довго. Потім пішла в Село, покликала попа, дала йому грошей і виїхала
(1 votes, average: 5.00 out of 5)