Виклад сюжету повести “Чертопханов і Недопюскин”
У жаркий літній день ми з Єрмолаєм вертався з полювання на возі. Заїхавши в густі зарості кущів, ми вирішили поохотиться на тетеревів. Після першого ж пострілу до нас під’їхав верхівковий і запитав, по якому праву я тут полюю. Вдивившись у нього, я зрозумів, що ніколи не бачив нічого подібного. Він був маленького росту, білявий, із червоним підійнятим носиком, довгими рудими вусами й блідо-голубими скляними очами, які розбігалися як у п’яного. Його чоло по самі брови закривала гостра перська шапка, через плече висів ріг, а за поясом стирчав
З’ясувавши, що я дворянин, він милостиво дозволив мені полювати й представився Пантелеем Чертопхановим. Затрубив у ріг, він помчався ладь сломя голову. Не встиг я отямитися, як з кущів тихо виїхала толстенький людина років 40-ка на маленькою вороною лошаденке. Його пухка й кругла особа виражала застеньчивость, добродушність і лагідна смиренність, круглою, поцяткованою синьою жилками, ніс викривав сластолюбця, вузенькі вічка ласкаво мигали. Довідавшись у мене, куди поїхав Чертопханов, він
Ці друзі збудили мою цікавість. От що я довідався про їх. Пантелей Еремеич Чертопханов слил людиною небезпечним і навіженим, гордієм і забіякою. Дуже недовго він служив в армії й вийшов у відставку “по неприємності”. Відбувався він зі стародавнього, ніколи богатого, роду. Його батько, Веремій Лукич, залишив спадкоємцеві закладене сельцо Бессоново, коли тому пішов 19-ий рік. Зовсім зненацька Пантелей з багатого спадкоємця перетворився в бідняка. Він здичавів, озлобився й перетворився в гордія й забіяку, що перестав знатися із сусідами й по найменшому приводі пропонував різатися на ножах
Батько Недопюскина вийшов з однодворців і сорокалітньою службою домігся дворянства. Він належав до числа людей, яких постійно переслідує нещастя, і вмер, не заробивши дітям на шматок хліба. Ще при житті батько встигло влаштувати Тихона заштатним чиновником у канцелярію, але після його смерті Тихін вийшов у відставку. Тихін був істотою чутливим, ледачим, м’яким, обдарованим тонким нюхом і смаком, призначеним для насолод. Доля бідувала їм по всій Росії. Тихін був і мажордомом у сварливої барині, і нахлібником у багатого скнари-купця, і полудворецким-полушутом псового мисливця. Ця посада була ще мучительней тому, що в Тихона не було дарунка смішити людей
Останній із благодійників залишив Тихону за заповітом Село Бесселендеевку. Під час читання заповіту над Тихоном почав знущатися один зі спадкоємців. Із цього принизливого положення його врятував Чертопханов, що теж входив до числа спадкоємців. З того дня вони більше не розставалися. Тихін благоговів перед небоязким і безкорисливим Чертопхановим.
Через кілька днів я відправився в село Бессоново до Пантелею Еремеичу. Невеликий його будиночок стирчав на голому місці, як яструб на ріллі. Поговоривши із мною й показавши свою зграю хортиць, Чертопханов покликав Машу. Нею виявилася гарна жінка років 20-ти, висока й струнка, з по-цигански смаглявою особою, карими очами, чорною косою й особою, що виражала норовливу пристрасть і безтурботне молодецтво. Чертопханов представив її “майже дружиною”. Махаючи взяла гітару, і через півгодини ми бовтали й пустували, як діти. Пізно ввечері виїхав я з Бессонова.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)