Виклад сюжету – Не хлібом єдиним. Роман

Робітник селище в Сибіру. Перший післявоєнний рік. Учителька Надія Сергіївна Дроздова, Надя, висока, молода, гарна жінка з постійним смутком у сірих очах, чує від чоловіка про якімсь напівбожевільний Лопаткине. Цей дивак, чи бачите, винайшов машину для виливка чавунних труб і намагається впровадити її у виробництво, не розуміючи, що час геніїв-одинаків пройшло. Чоловіка Надя слухає з довірою, – Леонід Іванович Дроздів є директором комбінату, він набагато старше й досвідченіше дружини. Але незабаром, провідуючи свою ученицю, Надя виявляється

в будинку-землянці простого робітника Петра Сьянова й тут зненацька зустрічає Дмитра Олексійовича Лопаткина, високої, сухорлявої людини з військовою поставою й сірими очами страждальця. Він живе в крихітної комнатке без вікон, проводячи дні й ночі в креслярської дошки. Лопаткин розповідає їй, як народилася в нього, випускника фізико-математичного факультету, що був фронтовика, потім – учителі, ідея машини. І машина вдалася. Проект схвалили в Москві й запросили Лопаткина для розробки. ЗВІЛЬНИВШИСЬ із роботи, він приїхав у столицю, але через два місяці почув від міністерських чиновників: на розробку грошей немає. Але Лопаткин знає, що це неправда, – проект його зарубав московський професор Авдиев, що намагається

Впровадити власну машину. Лопаткин не впав духом, він продовжує роботу й боротьбу – пише в різні інстанції скарги… Надя розуміє, що перед нею не божевільний, а теперішній герой

Незабаром зусилля Лопаткина приносять плоди – після вторинного розгляду питання в міністерстві прийняте позитивне рішення. І Лопаткин їде в обласне місто, де в конструкторському бюро буде допрацьовуватися його проект. У цей же час Дроздів, одержавши пост у міністерстві, переїжджає із дружиною Вмоскву.

У конструкторському бюро Лопаткин співробітничає з інженерами-

Конструкторами Урюпиным і Максютенко, але незабаром виявляє, що конструктори намагаються спроектувати власну машину, скориставшись його ідеями. Лопаткин розбиває їхні плани. Перед від’їздом у Москву він одержує листа від Наді, з якого довідається, що на заводі почали виготовляти модель Авдиева. Лопаткин розуміє, що боротьба має бути нелегка. І дійсно, на засіданні технічної ради в центральному інституті “Гипролито” його проект із тріском провалюють поплічники Авдиева – Фундатор і Тепикин. Лопаткин звичною рукою пише скаргу в міністерство. Даремно. Скарга попадає до його ворогів: Дроздову й заступникові міністра Шутикову. І знову Лопаткин починає свою боротьбу – пише листи й скарги. Випадково Лопаткин знайомиться із сивим виснаженим старим – геніальним, але таким же невизнаним і гнаним винахідником професором Бусько. Бусько пропонує дах і допомога. Два винахідники починають вести аскетичную життя героїв-одинаків. Встають строго по режиму, снідають чаєм із чорним хлібом і приймаються за роботу, рівно у Дванадцять Лопаткин виходить із будинку й проходить свій щоденний восьмикилометровый маршрут, міркуючи й дихаючи свіжим повітрям; рівно в три він уже будинку, і його чекає їхній спільний обід – чавунець вареної картоплі й солоний огірок. Іноді у двері лунає дзвінок, і сусіди по комунальній квартирі передають пакет з якої-небудь високої інстанції із черговою відмовою. Недбало глянувши на папір, винахідники продовжують свою працю. Гроші заробляють розвантаженням вагонів і витрачають їх гранично ощадливо. Але один раз листоноша вручив їм пакет із щільною пачкою сторублевок і запискою без підпису: “Гроші ваші, використовуйте на свій розсуд”. Тепер, коли таємничий доброзичливець дав їм можливість працювати, не відволікаючись на побут, Лопаткин почув внутрішній голос, що нагадав йому, що потрібно жити

Він почав ходити в театр і консерваторію. Музика Шопена, а потім Баха допомогла йому сформулювати важливі життєві установки: людина не породжена для жирної їжі й благополуччя, це радість хробаків. Людина повинен бути кометою й світити. “От моя розгадка!” Один раз у консерваторії Лопаткин побачив молоду, гарну, повненьку дівчину із замшевою родимкою й довідався в ній Надю. Погляди їх зштовхнулися, і Дмитро Олексійович відчув приємну ядуху. З розмови з Надею він довідався, що із чоловіком у неї немає нічого загального, героїзм Лопаткина викликає в неї замилування, дарувальником грошей була вона й готова допомагати далі. Для неї найшлася постійна справа – писати на машинці й розсилати відразу в кілька інстанцій заяви й скарги винахідників… І от, нарешті, багатомісячна праця закінчена – новий варіант машини готовий, і Лопаткин вирішує, що пора знову з’явитися на поверхні. Знайома секретарка влаштовує йому зустріну з міністром. А той, вислухавши Лопаткина, розпорядився направити проект на відкликання науковому ворогові Авдиева. На новому засіданні технічної ради проект Лопаткина пройшов на “ура”. Закипіла робота по підготовці до впровадження. І саме в цей момент із заводу привезли труби, відлиті машиною Авдиева. Робота зупиняється. Але на допомогу приходить давній доброзичливець Лопаткина кандидат наук і директор заводу Галицкий. Лопаткина запрошують для розмови в якийсь інститут, директор якого в генеральській формі пропонує роботу над секретним замовленням. Лопаткин може використовувати своє нове, зроблене в співавторстві з Надею винахід. Працювати він продовжує в “Гипролите”, але в закритій лабораторії. І знову, на завершальному етапі робіт, з’являються лиховісні фігури Авдиева й Урюпина. Пишеться донос, у якому Лопаткин обвинувачується в злочинній недбалості: допустив до секретної документації стороннього – Дроздову. Лопаткина судять, вирок: вісім років висновку. Паперу лабораторії вирішено знищити. Але чесний інженер Антонович рятує частину документів. Завдяки цим документам справу переглядають і Лопаткина достроково, через півтора року, звільняють. Лопаткин знову в Москві й довідається, що на прохання Галицкого інженери, що працювали під керівництвом Лопаткина, відтворили знищені креслення й машина вже побудована, вона успішно дає продукцію. Авдиев, Шутиков, Урюпин та інші, упоєні своєю перемогою, ще нічого не знають. У них інші турботи: виявилися серйозні недоліки виготовленої під керівництвом Авдиева машини, вона перевитратить метал. І перевитрата цей приніс країні солідний збиток. Урюпин пропонує Шутикову клопотати про зміну стандартів витрати металу, тобто узаконити шлюб. У той момент стало відомо про існування економічної машини Лопаткина. У скривдженого винахідника з’явилася можливість не тільки довести свою правоту, але й обвинуватити Шутикова, Дроздова й інших у свідомому шкідництві. Дроздів і компанія вирішують перехопити ініціативу. З’являється наказ по міністерстві, у якому провина за случившееся покладена на Урюпина й Максютенко, які навіть намагалися через зміну стандартів сховати шлюб і злочинну збитковість своєї машини. До відповідальності також залучаються Фундатор і Тепикин. Перемога Лопаткина повна. Міністр надає йому можливість працювати в “Гипролите” і гарантує підтримку

На врочистому банкеті в інституті Лопаткин зустрічає своїх до кінця не повалених ворогів, Авдиева, Шутикова, Фундатора, Тепикина, і чує від них речення випити світову. “Ні, – з бойовим запалом відповідає він. – Ми ще з вами битися будемо!” Лопаткин і Надя вийшли на балкон, занесений снігом. “Про що ти думаєш? – запитала Надя. “Багато про що”, – відповів Дмитро Олексійович, внутрішнім поглядом бачачи в темряві нескінченну дорогу, що вабила своїми таємничими вигинами й суворою відповідальністю. “Якщо я скажу тобі: “Підемо далі…”?”