Виклад сюжету оповідання Чехова “Туга”

Оповідання А. П. Чехова відрізняються стислістю й насиченістю сюжету. В оповіданні “Туга” здається, що не відбувається ніяких подій. Візника Іону Потапова в нудних зимових сутінках засипає снігом. Він очікує своїх пасажирів. Насправді ж Іона нікого й нічого вже не чекає. От уже целую тиждень він живе як у півсні: у нього вмер син. Трагедія Іони нікого не цікавить: ні військового, ні гулящу молодь, ні людини його ж стану – візника

Іона Потапов нікому не цікавий, його що розпирає душу біль нікому не потрібна. Усе кудись поспішають, усі

незадоволені, роздратовані, тільки Іоні нікуди поспішати. Він самотній, сумний, занурений у роздуми. Смерть помилилася, “дверима помилилася”, забрала спадкоємця, що “теперішній візник був”.

Після декількох спроб вилити душу стороннім людям, Іона Потапов розуміє, що в горі співчуваючих немає й не буде, люди замикаються, вони хочуть чого завгодно, але тільки не розмов про або смерті. Люди не хочуть думати про тлінність, вони бездумно снують по мирі, сподіваючись, що удача їх убереже, вони знайдуть своє місце в житті, і що їм за справу до смерті якоїсь людини

Відсутність щиросердності, чуйності, розуміння

– проблема не тільки XIX століття, але й нинішнього. Іона Потапов може бути водієм таксі, у якого трагічно загинув син. Чи знайде він відкликання в душах сучасних пасажирів? Думаю, що немає. В Іони “туга величезна, не знаючих границь”, такі ж і безмежна черствість і байдужість навколишніх

Зима. Падає сніг. Він стане, коли стане тепліше, від нього не залишиться й сліду. Туга Іона теж розсіється, якщо знайде тепле відкликання й участь. Так, залишиться біль втрати, як спогад про колишній снігопад, але можна буде жити, піклуючись про коня, спокійно думати про свою смерть. Кому може виплакатися Іона? Тільки живій душі, тільки вона здатна зрозуміти горе іншого. Іона знайшов такого мовчазного друга – свого напарника – кінь, стару, заїжджену, утомлену від роботи, що може тільки дохнути теплом своїм на руки хазяїна

А. П. Чехов – тонкий психолог людської душі. Він показав, як може бути безпросвітн нудьга людини, самотня, як і людина. Вони наповнюють один одного, посудини із глибоким, тягучим умістом. І глухота людська, котра веде до безмежної самітності й порожнечі, до порожнечі посудин, які повинні бути наповнені живою вологою. Увійшовши в російську літературу, Чехов виступив майстром “малої” форми. Це великий художник слова. Він здатний передати в невеликому оповіданні все життя людини, дотримуючись сформульованих їм самим правил: “писати талановито, тобто коротко” і “стислість – сестра таланта”. За його пейзажами, намальованими часто за допомогою однієї точної й влучної деталі, за короткими діалогами й монологами, за маленькими подробицями уважний читач завжди розрізняє не названі автором, але ясно видимі глибини життя

От і в “Тузі” досить декількох речень на початку оповідання, щоб відчути атмосферу бездушшя, що оточує головного героя. На землю м’яким килимом опускаються сутінки; кружляється мокрий, великий сніг, що “шаром лягає на дахи, кінські спини, плечі, шапки”. Це не просто сутінки й сніг, це символ якоїсь безвихідності, порожнечі й байдужості миру. Недарма зима у фольклорі символізує смерть, і нерухомий Іона і його лошаденка. Відчуваєш, як малий і незначна людина в цьому бездушному просторі

И Іона Потапов один у цій порожнечі, де йому не з ким словом перемовитися. У цьому короткому оповіданні Чехов малює образ бездушно го міста з бездушними людьми. Місто, де так багато людей, але де ти духовно самотній. З якою довірливою беззахисністю намагається відкрити старий Іона свою душу тим, кому в той вечір потрібний візник. З якою дитячою відкритістю вдивляється він у їздців, сподіваючись побачити в їхніх очах вогник підтримки й жалі. Тричі герой намагається розповісти про своє непоправне лихо – смерті сина, і тричі натрапляє на стіну черствості, байдужості й нерозуміння

Іона не може виговоритися, щоб хоч якось полегшити своє горе. І росте туга, “туга величезна, не знаючих границь”. Мир людей відкинув його, і старий іде до свого коня – безсловесної тварини, – яка одна розуміє його: “лошаденка жує, слухає й дихає на руки свого хазяїна”. (Майстерність деталі: в оповіданні автор здебільшого називає коня лошаденкой. Тільки суфікс з’явився, а читач бачить цю стару, заїжджену, утомлену від роботи шкапу, такий же жалюгідну, як її хазяїн, і так само зухвалу щемливу жалість. І тільки вона може дохнути теплом своїм на руки Іони.)

Самітність людини серед людей – от страшна суть оповідання “Туга”. І Чехов ніде не дозволяє собі моралізувати – він просто малює життя, але лаконічне оповідання прекрасно передає все, що хотів би сказати автор


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Виклад сюжету оповідання Чехова “Туга”

Categories: Нові твори

Links