Тема любові в лірику Пушкіна
На думку Пушкіна, у любові не можна бути егоїстом. Пушкіна проповідує самозречення в любові. Любов – це турбота про ту людину, який любиш, навіть якщо заради цієї турботи потрібно відректися від любові. Поет засуджує Алеко за його ревнощі до Земфіри, відзначаючи, що не можна позбавляти життя іншої людини.
Залиш нас добра людина!
Ми дикі, немає в нас законів,
Ми не терзаємо, не стратимо
Не потрібно крові нам і стогонів
Але жити з убивцею не хочемо…
В “Бахчисарайському фонтані” Пушкін також виражає своє відношення
Але нехай вона вас більше не тривожить
Я не хочу засмучувати вас нічим…
Поет не хоче тривожити улюблену жінку заради свого щастя.
Так дай вам бог улюбленої бути іншим…
Чудовим зразком інтимної лірики Пушкіна є вірш “ДО***”,
Я пам’ятаю дивовижне мгновенье,
Переді мною з’явилася ти,
Як скороминуще виденье,
Як геній чистої краси…
Пушкін дуже романтично розкриває образ своєї коханої: “дивовижне мгновенье”, “геній чистої краси”. Поет називає голос ніжним, намагаючись якнайкраще передати риси своєї коханої.
Сльози, любов, вдохновенье – от супутники справжнього життя поета. Пробудження душі відкрило Пушкіну можливість захвату творчістю. Пробуджена душа розкрилася для любові. У цьому вірші виділяються три стани душі поета. Перший стан душі, коли перед поетом з’явилася краса, що він добре запам’ятав. Другий стан проявляється в момент щиросердечного гноблення – спогад втрачений. Третє – краса з’явилася знову, і поет одержує приплив вдохновенья. Любов представлена у вірші не на однакових правах із вдохновеньем і слізьми.