Поет і поезія в лірику Пушкіна

В 1817 році Пушкін залишає ліцей. Молодий поет з головою занурює в бурхливе життя столиці. Він віддається не тільки світським розвагам, але й вступає в літературну

И політичне життя Петербурга, Незабаром у його добутках, що оспівує принадності

Земного буття, на равне зі словами “Вакх” і “Амур” з’являються слова “вільність”

И “воля”.

Молодий Пушкін жагуче оспівує волю й уважає головним призначенням поета – донести поняття волі до людей:

Хочу оспівати Волю миру,

На тронах уразити порок – викликує

Пушкін в оді “Вільність”

И цим виражає своє призначення як поета. Цієї мети Пушкін треба й у багатьох інших своїх віршах. Він жагуче вихваляє волю й призиває народ

Прагнути до неї: “Повстаньте, занепалі раби!”. Але вже в 1823 році поет зауважує:

…Вийшов рано, до зірки…

Не почуваючи розуміння в народі,

Пушкін горестно викликує:

Пасіться, мирні народи,

Вас не розбудить честі клич.

Навіщо чередам дарунки волі?…

Їх повинне різати або стригти. – Ці вірші написані в період, коли поет разочаровывается у своїх ідеалах, він не знаходить розуміння й співчуття в народу, що представляється

йому всього лише “чередою”, стурбованим самим насущним – їжею або матеріальним збагаченням. Приземленість і щиросердечна нерозторопність народу обурює Пушкіна, і звідси такий сарказм: “їх повинне різати або стригти”.

Але пізніше, в 1826 році Пушкін пише вірш “Пророк”, де знову зупиняється на тім, що творчість поета повинне нести в собі цивільні мотиви:

…І обходячи моря й землі,

Дієсловом пали серця людей.

Коли дане тобі високе ім’я Поет, ти повинен силу й красу свого слова використовувати так, щоб розпалити в серцях людей той смолоскип життя й любові, що не дає тобі спокою.

Залишаючись співаком волі, Пушкін вірний своїм ідеалам і як і раніше несе світоча

Поезії до людей. Про це він яскраво заявляє у вірші “Арион” (1827 р.) говорить:

Нас було багато на челне…

…Вигин і кормщик і плавець,

Лише я, таємничий співак,

На берег викинутий грозою,

Я гімни колишні співаю… – Багато хто загинули або розчарувалися у своїх мріях про волю, але живий поет, і його завдання – підтримувати що залишилися, вселити в їхні душі надію й

Упевненість. У цьому бачить своє призначення й кличе, і веде юрбу вперед до волі, розуму, і щастю. Але не всім чутні й зрозумілі його заклики:

Поет по лірі натхненної

Рукою неуважної бряжчав.

Він співав – а холоднокровний і гордовитий

Навкруги народ непосвячений

Йому безглуздо слухав. – Пушкін журиться й обурюється над відсталістю й дурістю юрби. Своє отчаянье й гіркота співак вихлюпує в цьому вірші – “Поет і юрба” (1828 р.). Неприйняття юрбою поета:

…До якій він мети нас веде?

Про що бриньчить? чому нас учить? – Пушкін виражає презирство до “тупої черні”:

Подите ладь – яка справа

Поетові мирному до вас?

У розпусті кам’янійте сміло,

Не пожвавить вас ліри глас:

Душі противні ви, як труни. – Обурений Пушкін духовною бідністю юрби, її сонним існуванням, без поривів, без прагнення до високого. Чого коштує думка такої “юрби”, що не вміє почути й зрозуміти великого поета?

Пушкін не має потреби в її визнанні й любові. В 1830 році у вірші “Поетові”

Олександр Сергійович вирішує, що народна любов нічого не значить і говорить:

Поет! Не дорожи любовию народної,

…Почуєш суд дурня й сміх холодний…

Ти цар: живи один. Дорогою вільної

Іди, куди тягне тебе вільний розум… – Не варто жертвувати собою, не варто жити заради народу. Самотній і важкий буває шлях поета, не всі його заклики будять страсті й бажання, не для всіх він і близький. Важко простому народу відірватися від своїх земних турбот і

Спрямувати помисли свої до духовного й вічному. Але російський народ широкий душою й

Багатий добротою своєї; чуйний серцем і любить волю. Тому, може не відразу, не швидко, але почув народ свого поета й возлюбил його з усією подякою й визнанням. Ні, мабуть, жодного людини в країні, що не любив би Пушкіна.

А він, не представляючи себе поза поезією, поза творчістю, з надеждою прагне розбудити всі ті добрі почуття, що сплять ще в народі. Свято вірячи у своє предназначенье поета й співака, Пушкіна твердо знає, що не зрячи:

…почуття добрі я лірою будив,

Що в моє жорстоке століття восславил я волю

И милість до занепалого призивав.

Цілком віддаючись Творчості, несучи свій розум і любов людям, щедро ділячись своїм талантом з ними, Пушкін гаряче сподівався, що його зрозуміють і оцінять багато хто:

И славний буду я, доки в підмісячному світі

Живий буде хоч один пиит.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Поет і поезія в лірику Пушкіна

Categories: Нові твори

Links