Своєрідність розкриття любовної теми в лірику О. С. Пушкіна

Любов у поезії Пушкіна – це глибоке, морально чисте й самовіддане почуття, що облагороджує й очищає людини. Навіть тоді, коли їй немає відгуку, любов – дарунок життя

“Я пам’ятаю дивовижне мгновенье” – одне із самих проникливих, трепетних, гармонійних віршів Пушкіна, що ставляться до любовної тематики. Воно автобиографично й присвячено Ганні Петрівні Керн

Вірш починається зі спогаду про дорогий і прекрасний образ, на все життя, що ввійшов у свідомість ліричного героя. Це глибоко таємний, затаєний спогад зігрітий таким

трепетним і гарячим, незатухаючим почуттям, що ми мимоволі й непомітно прилучаємося до цього побожного преклоніння перед святинею краси:

Я пам’ятаю дивовижне мгновенье:

Переді мною з’явилася ти,

Як скороминуще виденье,

Як геній чистої краси

Емоційна тональність наступних строф також не знижується. Ліричний герой згадує роки своєї петербуржской життя, що пройшли “у томленьях сумуй безнадійної, у тривогах шумної суєти”. Інший настрой почуттів він відтворить, згадуючи своє життя в період південного посилання (“Бур порив заколотний розсіяв колишні мрії”). Поет згадує й про “морок

заточенья” Михайлівська посилання, про тяжкі дні, проведених “у глухомані”: “Без божества, без вдохновенья, Без сліз, без життя, без любові”.

Але завжди в пам’яті героя були “милі”, “небесні” риси, “голос ніжний” всі так само звучить у його душі

Гармонійне умиротворення вірша досягається задушевністю інтонації, меланхолійними роздумами про дні, прожитих “без божества, без вдохновенья”. Але раптом гармонія вибухає. Тиха ніжність поступається місцем бурхливої пристрасті. Знову – відродження почуттів у душі поета, знову – приплив життєвих сил, знову – прихід творчого натхнення: “Душі настало пробужденье: И от знову з’явилася ти…”

У цьому вірші Пушкіна любовна тема сполучається з філософськими роздумами поета про своє життя, про радість буття, про творче натхнення в дивовижні моменти зустрічі із чарівною красою

Любові властиві й трагічне – ревнощі, розлука, смерть улюбленої. Любов у Пушкіна часто безмовна, вона горить і спалює сама себе, як у вірші “Спалений лист”:

Прощай, лист любові

…. гори лист люби

Готовий я, нічому душу моя не внемлет.

Любов, як свіча, згоряє за коротку мить, і від її залишається лише попіл і спустошена душа. Здавалося б, ліричний герой повинен був розчаруватися в цьому почутті. Але Пушкін лише стосується трагічного в любові, його “сум світлий”, і він ніколи не засмучується. Ліричний герой завжди бажає щастя тієї, котру любить, нехай і безнадійно (“Я вас любив…”):

Я вас любив так искренно, так ніжно,

Як дай вам бог улюбленої бути іншим

Нерозділена любов ліричного героя Пушкіна позбавлена всякого егоїзму. Він по-справжньому любить жінку, піклується про неї, не хоче тривожити її своїми визнаннями

Любовна лірика Пушкіна підкуповує чистотою й глибиною пережитих почуттів, гармонією й умиротворенням.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Своєрідність розкриття любовної теми в лірику О. С. Пушкіна

Categories: Шкільні твори

Links