Соціальний захист і обслуговування людей похилого віку

План Міжнародні акти і документи щодо правового регулювання інтересів престарілих людей

1. Соціальний захист людей похилого віку 2. Соціальна політика в Україні щодо літніх людей.

1. Становище людей похилого віку в Україні та за кордоном регулюється міжнародними договорами та іншими актами:

І. Декларація ООН із проблем старіння (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 1991р., затверджена Резолюцією 47/5 від 16.10.92 р.) проголосила Принципи (основні стандарти) ООН щодо людей похилого віку, які рекомендовано включити у національні законодавства

і забезпечити їх дотримання у стосунках з людьми похилого віку: 1) незалежність як сукупність певних умов (доступність продуктів харчування, води, житла, одягу та медичного обслуговування для людей похилого віку, яку гарантує рівень доходів останніх); 2) участь – передбачає активне залучення цієї вікової групи до суспільного (громадського) життя; 3) догляд, який можна гарантувати за умов: наявності догляду сім’ї та громади, до якої належить людина; доступності соціальних і правових послуг; забезпечення права і можливості користуватися послугами опікунських закладів, які гарантують захист і реабілітацію в гуманних і безпечних умовах; можливість користуватися основними правами і свободами людини (у тому числі, повага гідності, переконань, потреб і особистого життя, права щодо вирішення питанна про догляд і якість життя в будь-якому із закладів, що надають житло, лікування чи догляд); 4) реалізація внутрішнього потенціалу; 5) гідність як можливість провадити достойне і безпечне життя, позбавлене будь-якої експлуатації, фізичного чи психологічного примусу, дискримінації.

ІІ. Міжнародний (Віденський) план дій із проблем старіння (прийнятий Всесвітньою асамблеєю з проблем старіння, підтриманий Генеральною Асамблеєю ООН в Резолюції 37/51 від 03.12.82 р.). Основна його мета – досягнення законодавчих гарантій економічного і соціального забезпечення людей похилого віку. Планом передбачено рекомендації до розв’язання найбільш важливих проблем людей похилого віку: здоров’я та харчування; захист прав споживачів похилого віку; забезпечення їх житлом і відповідними умовами; сім’я; соціальне забезпечення; гарантія доходів і зайнятість; освіта;

ІІІ. Європейська соціальна хартія – включає норми, які регулюють становище старих людей в суспільстві. Три категорії правил: 1-ша – стосуються всіх людей без винятку; 2-га – норми, що регулюють становище окремих категорій населення, до яких належать також особи похилоговіку; 3-тя – правила, що безпосередньо стосуються старих людей (ст.23 Хартії “…кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. З цією метою старих людей повинні забезпечити адекватними ресурсами, які б дозволили їм провадити гідне життя і брати активну участь у публічному, соціальному, культурному житті”).

IV. Міжнародна стратегія дій із проблем старіння на 2002р. Розроблена з метою гарантування найстарішій віковій групі населення в усьому світі можливостей безпечного і достойного проживання, та продовження активної рівноправної участі в житті суспільства. Основні теми, відображені в документі: безпека життя; повноправна, ефективна участь у соціальному, економічному, політичному житті держави; реалізація творчого потенціалу; гарантування дотримання економічних, соціальних і культурних, громадянських і політичних прав людей похилого віку, включно з ліквідацією вікової, гендерної та будь-якої іншої форм дискримінації; надання медичної допомоги і підтримки.

V. Загальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.

Дотримання міжнародних норм щодо людей літнього віку в законодавстві України. Конституція України ст.

Положення “Про порядок організації надомного обслуговування одиноких пенсірнерів будинками-інтернатами” затверджене Міністерством соціального забеспечення УРСР від 17.10.1980 р. Тимчасове положення про надомне обслуговування одиноких пенсіонерів (1985)

2. Основні напрями соціального захисту геронтологічної групи населення – соціальне забезпечення і соціальна допомога. Соціальне забезпечення людей похилого віку – система заходів, спрямованих на захист матеріального становища, надання грошової і матеріальної допомоги, зміцнення системи соціального обслуговування клієнтів (старих і немічних). Соціальне обслуговування включає сукупність соціальних послуг, які надають громадянам похилого віку або інвалідам вдома і у спеціалізованих державних закладах та структурах, що діють за підтримки органів місцевого самоврядування. Основні види соціальних послуг для клієнтів геронтологічної групи:; соціально-побутові, соціально-медичні, соціально-економічні, соціально-правові, морально-психологічна підтримка.

Соціальний захист населення цієї особливої соціально-вікової групи повинен здійснюватися у трьох напрямах: 1) профілактика – збереження добробуту літньої людини за допомогою зменшення чи усунення чинників ризику, з метою запобігання її наступного перевеведення в установи соціального обслуговування стаціонарного типу; 2) підтримка як необхідна старим людям форма допомоги (для збереження максимально можливого рівня самостійності); 3) представництво і захист інтересів старих людей, визнаних недієздатними (для надання їм необхідної допомоги).

Основні принципи діяльності у сфері соціального обслуговування людей похилого віку: надання державних гарантій; забезпечення рівних можливостей щодо отримання соціальних послуг і їхньої доступності; наступність усіх видів соціального обслуговування; орієнтування соціального обслуговування на індивідуальні потреби громадян; пріорітетність заходів із соціальної адаптації.

Моделі соціального обслуговування людей похилого віку:

1. соціальне обслуговування вдома; 2. напівстаціонарне обслуговування у відділеннях денного (нічного) перебування закладів соціального обслуговування; 3. стаціонарне соціальне обслуговування в будинках-інтернатах, пансіонатах; 4. соціально-консультативна допомога; 5. надання житлової площі в спеціалізованих будинках для старих, як одиноких (самотніх) людей, так і подружніх пар; 6. невідкладна (негайна) соціальна допомога; 7. адресований соціальний захист; 8. центри соціального обслуговування та реабілітації інвалідів і старих;

Кімнати медико-соціальної допомоги за місцем проживання тощо.

Держава забезпечує право на отримання гарантованих законодавством встановлених розмірів пенсій, допомоги, певних видів натурального забезпечення, а також послуг і пільг (у вдповідності до закону про соціальні послуги). Питання додаткового підвищення рівня забезпечення та розширення можливостей обслуговування вирішують на місцях, виходячи з перспектив і умов регіону. Тому такі форми організації соціальної роботи як соціальне обслуговування вдома, напівстаціонарне обслуговування у відділеннях денного (нічного) перебування, стаціонарне соціальне обслуговування в стаціонарних закладах соціального обслуговування (будинках-інтернатах, пансіонатах тощо), термінове соціального обслуговування для наданння невідкладної допомоги одноразового характеру чи соціально-консультативна допомога (спрямована на адаптацію громадян похилого віку, розвиток їхньої орієнтації на власні сили), – можуть мати більше чи менше застосування в різних обласних, районних центрах чи ж інших населених пунктах України.

Соціальний захист людей похилого віку в Україні забезпечується мережею закладів: Міністерство праці та соціальної політики; Пенсійний фонд; управління, комісії, комітети соціального захисту населення місцевих Рад і держадміністрацій; територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян та відділення соціальної допомоги вдома; установи, заклади і підприємства сфери управління Міністерства праці та соціальної політики, які здійснюють соціальний захист людей похилого Віку, інвалідів, ветеранів війни і праці (будинки-інтернати, санаторії та пнсіонати, підприємства Українського протезного концерну “Укрпротез”, науково-дослідні інститути, які вивчають проблеми старіння, служби медико-трудової експертизи, різноманітні недержавні фонди, товариства, організації).

3. Засоби формування соціальної політики щодо ключових напрямів соціальної роботи з людьми літнього і похилого віку : селекція – пошук і відбір найважливіших елементів життєдіяльності літньої людини, які були втрачені нею з віком, тобто погодження між індивідуальними потребами людини і реальністю, що дозволить відчувати задоволення і контролювати своє повсякденне життя; оптимізація – виявлення (при сприянні кваліфікованих соціальних працівників) людьми похилого віку нових резервів і можливостей для оптимізування свого життя; компенсація – створення додаткових джерел заміщення вікових обмежень в адаптації з використанням нових сучасних мнемонічних технік і технологій, які покращують пам’ять, компенсують втрати слуху тощо.