Аналіз роману Набокова “Захист Лужина”

У романі про геніального шахіста – що абсолютно неможливо для Набокова пізнього – вгадуються навіть окремі риси цілком реального прототипу, зрозуміло, глибоко переосмислені в згоді з художньої методикою письменника. Дружив в еміграції з великим Альохіним Л. Д. Любимов помічає у своїх мемуарах “На чужині”: “Лужин не знав іншого життя, крім шаховою. Альохін ж був багатою натурою – він хотів взяти від життя якомога більше, у всіх областях. Але коли, вже на батьківщині, я перегортав роман Сирина, мені здалося, що, можливо, Альохін

теж болісно відчував, як вже одні шахи були здатні дати йому на чужині ілюзію дійсно повнокровного життя “.

У романі вдало совместился предмет зображення з його методом: “Захист Лужина” значною мірою виросла із захоплення молодого Набокова шахами і, головним чином, – шахової композицією (рід будівництва з невидимого матеріалу, дуже близький розуміння їм завдань будівництва словесного) “У цій творчості, – говорить він про мистецтво складання шахових задач, – є точки сполучення з письменництвом “Особливістю сюжетних сплетінь в” Захист Лужина “є зворотний мат, поставлений самому

собі героєм – генієм шахів і ізгоєм буденності. Все це, втім, викладено у передмові, яке написав в 1964 році сам Набоков для американського і англійського видань: “Російське заголовок цього роману” Захист Лужина “: воно належить до шахової захисту, нібито придуманої моїм героєм. Писати книжку було нелегко, але мені приносило велике задоволення користуватися тими чи іншими образами і положеннями, щоб ввести фатальне приречення в життя Лужина і надати обрису саду, поїздки, череди повсякденних подій подобу тонко-хитромудрої гри, а в кінцевих розділах цієї шахової атаки, яка руйнує дощенту душевне здоров’я мого бідного героя “.

Тут, як ми бачимо, йдеться про структуру, формостроеніі. У змісті ж “Захисту Лужина” легко відкривається її близькість чи не всім набоковскій романами. Вона в безпорадному, трагічному зіткненні героя-одинака, наділеного одночасно душевної “дивиною” і якимсь даром, з “натовпом”, “обивателями”, грубим і тужливо-примітивним “середньолюдським” світом. У зіткненні, від якої немає захисту.

У романах Набокова, Ми стикаємося з однією і тією ж, що просвічує крізь витончений стиль схемою. Тип “незрозумілого обивателями генія”, гнаного, самотнього, страждає (а на ділі часто жорстоко глумящейся над “натовпом”), став дуже популярним – і вже не тільки в західній літературі, Театрі і т. д. Так, Лужина-школяр відчував “навколо себе таку ненависть, таке глузливе цікавість, що очі самі собою наливалися гарячої каламуттю”. Саме в Лоліті відбувається як би руйнування дару, володіння яким в інших, більш ранніх героїв, скажімо, у Лужина, носило справді трагічний характер. Навіщо він з’явився в “цей” світ зі своїм безкорисливим і самопожірающім шаховим генієм, під уламками якого і гине герой? До речі, одного Лужина Набоков вже встиг “вбити” у забутому ним (чи не тому, що прізвище знадобилася для повторного, але куди крупнішого “умертвіння”) оповіданні 1924 року “Випадковість”, де лакей в їдальні німецького експреса, він же самотній зневірений наркоман Олексій Львович Лужина, кидається під паровоз, не підозрюючи, що вибралася з Росії дружина їде у тому ж потязі, щоб врятувати його. Взагалі, треба сказати, щасливі кінцівки – рідкість для набоковскіх творів, і, безумовно, в цьому відбивається – нехай дуже далеким і часом спотвореним чином – трагедія і приреченість російської еміграції.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Аналіз роману Набокова “Захист Лужина”