Твір-Рецензія на повість “Біла хмара Чингисхана” (Влада й особистість)

Держава – Це пекти, що горить на одних дровах – На людських! Ч. Айтматов Чингиз Торекулович Айтматов – сучасний письменник-класик, всесвітньо визнаний художник слова. Майстер, що вміє зацікавити, навіть заворожити читача самобутніми легендами й розповідями, яскравими метафорами й порівняннями, незабутніми образами людей і тварин. Спілкування з більшим художником вносить у моє життя радість пізнання миру, іноді сум’яття почуттів, змушує задуматися над вічними питаннями буття, над своїм призначенням у житті. Література завжди розбурхувала

розуми, змушувала душі прокинутися для кращого життя, зануритися у вир подій. Читання кращих добутків Ч. Айтматова є для мене подібним стимулом. Його остання повість до роману “Буранний полустанок” має загадкову, приваблюючу увагу, цікавий заголовок “Біла хмара Чингисхана”.

На мій погляд, протиріччя укладено в самому сполученні: біла хмара й Чингисхан. Хоча протистояння не явне, але сховане, завуальоване, з багатим підтекстом, як часто буває в Айтматова. Чингисхан – жорстокий, владний “володар чотирьох сторін світла”.

Він не зупиняється ні перед чим у досягненні своєї мети: “Ідучи

походом на завоювання Заходу, ведучи за собою через великі азіатські простори народ армію, Чингисхан у сарозекских степах учинив страту – зрадив повішенню воїна-сотника й молоду жінку-золото швейку, які ослухалися великого хагана, і поставили свою любов вище його завойовницьких цілей”. Біла хмаринка ж у религиях багатьох народів є символом чистого, Божественного початку. Чим же зв’язані вони: тиран і небесне заступництво? Поки Чингисхан творить справи земні, небеса до нього благоволять. Але як тільки він починає вирішувати, кому жити, а кому вмерти, небесний захист – хмаринка, що летіла над головою великого хагана, що закриває його від палючих променів сонця,- зникає

Паралельно із цією казкою-притчею ми довідаємося й розв’язку історії Абуталипа Куттыбаева, що стали жертвою людської заздрості й злості. Його, теперішнього героя країни, що прошли дорогами війни, партизанськими тропами, а потім пекло полону, оббрехали з єдиною метою – домогтися похвали в бога-сталіна за старанне служіння й виконання всіх його примх. Як і в легенді про Чингисхане, цей “власник влади, волею якого, як пишуть у газетах, вершиться епоха на планеті…”, уявив себе Богом, що має право вирішувати долі інших людей. Проти земного божка повстають окремі сильні особистості, що виховують своїх дітей не по вказівці володаря, а виходячи зі здорового глузду, народних традицій, своїх поглядів і принципів

Але навіть такий боязкий протест сприймається тираном і його оточенням як крамола, здатна похитнути основи влади. Абуталип же до кінця залишається вірний собі. Щоб не виявитися мимовільним: зрадником, під катуваннями не оббрехати безневинних друзів, він кидається під поїзд

Боги небесні перед цим трагічним кроком слухають його благанням і дозволяють Абуталипу “попрощатися” з рідними, улюбленими ним людьми, хоча ця мить скоріше схоже на міраж, що промайнув за вікнами поїзда й станув у голубой дали сарозеков. Мучителі увесь час терзали Абуталипа, позбавляли його сну, розуму, але не змогли нічого домогтися. “Ув’язнений під номером дев’яносто сім” віддав перевагу смерті зрадництву

Разом з Куттыбаевым загинули і їхні ефемерні надії на одержання нагород, звань, почестей за піймання “небезпечного Злочинця”, чи ледве не резидента ворожої розвідки. Неодноразово у своїх добутках Ч. Айтматов піднімає тему зіткнення


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Твір-Рецензія на повість “Біла хмара Чингисхана” (Влада й особистість)

Categories: Нові твори

Links