Соціальний конфлікт у селі в період колективізації (по романі Б. Можаева “Мужики й баби”)

У романі-хроніку “Мужики й баби” Борис Можаев показує, як порушується звичний уклад життя села, тільки початківця розвиватися завдяки непу, з початком кампанії масового створення колгоспів. Дія роману доводиться на кінець 1929, – початок 1930 року, тобто на найбільш гострий період розкуркулювання й суцільної колективізації. Письменник показує, як ці події приводять до глибокого соціального конфлікту в російському селі. Для цієї мети в романі великим планом даються конфліктуючі сторони: місцеві, районні й окружні керівники, що прагнуть

у лічені дні провести колективізацію, і трудове селянство. Незаконні дії керівників приводять до бунту, опору селян, чий життєвий уклад валив, а нажите непосильною працею добро фактично конфісковувала

Секретар місцевого партосередку Сенечка Зенин – з людей, що кваплять історію, що мислять однозначно й категорично. Місцева церква для нього дурдом, придатний для складу, він ніяк не зв’язує її із традиціями сільського життя. Тому він не може зрозуміти, що закриття церкви в очах селян просто компрометувало його й у його особі всю Радянську владу

Ця людина живе тільки політичною кон’юнктурою: “Яка тепер

узята лінія головного напрямку? – запитує він. – Лінія на загострення класової боротьби. Поки тримається така лінія, треба встигати виявити себе на загостренні”. Зенина не бентежить ніяке з доручень зверху – він без зазору совісті відразу готовий його виконати

“Ну що, комарики-сударики? Одержали бойове завдання й розгубилися? – запитує він у своїх помічників і відразу їх наставляє. – Эх ви, телята на приводу класового ворога. Биками треба ставати, ревіти й землю рити…

” Запопадливістю вислужитися перед вищестоящими відрізняється й член окружкому Наум Ашихмин, син татарина, що розорився. Незважаючи на своє купецьке минуле, він уважає себе пролетарем. Мрія його життя – просунутися в керівники. Коли Ашихмин потрапив в агітпроп Рязанського окружкому, “він вирішив довести, що вміє не тільки в газету писати або читати лекції, але й діяти рішуче й нещадно. Він навіть псевдонім собі придумав – Шалений”.

Ашихмин, найбільш затятий прихильник розкуркулювання заможних селян, уважав себе теперішнім борцем за соціалізм. Тримати людей у страху – головний принцип керівництва Никанора Возвышаева. Щоб зупинити забій худоби, він самовільно вводить штраф у п’ятикратному розмірі з конфіскацією майна, без санкції прокурора заарештовує людей

Стиль його керівництва ми бачимо в тім, як він наставляє своїх підлеглих проводити суцільну колективізацію: “Це не вигадки наші, а керівна директива, спущена самим товаришем Кагановичем. Полегкості нікому не буде… Три дні вам строку…

20 лютого все повинні бути в колгоспах! Не проведете в строк кампанію – захопите із собою сухарі. Назад не повернетеся”. 20 лютого в Тихановском районі – районі суцільної колективізації – усе повинні були вступити в колгосп. Але мужики вперлися, не стали здавати насіння

Возвышаев дає команду збивати замки з комор, брати селян під арешт, штрафувати. Це викликало величезну хвилю збурювання. Мужики у Веретье переламали суспільні годівниці й утекли в ліс, у селі Красухине побили Зенина й тримали його під арештом, годівниці розбили, магазини розграбували, насіння розтаскали. У Желудевке повибивали вікна в сільраді, спалили паперу. Селяни не могли прийняти насильницьку колективізацію, особливо таку, який її розуміли описані вище керівники

Те, що в романі цим останнім приділено досить велика увага, говорить про глибину авторського задуму. Ашихмин, Возвышаев, Зенин – це новий соціальний тип. Це люди, які готові на будь-які протизаконні дії, виконуючи директиви зверху. Дії таких людей і привели до соціального конфлікту в селі в період колективізації. А те, що Можаев саджає тихановских коллективизаторов на лаву підсудних, підкреслює авторську думку про лукавство вищого керівництва країни, пытавшегося відмежуватися від злочинів. Над причинами що відбувається замислюються такі герої роману, як учитель Дмитро Успенський, Марія Обухова, Озимов.

У суперечці з Ашихминым Дмитро Успенський доводить: “Одну справу – дореволюційний кулак, зовсім інша справа – післяреволюційний. Земельні наділи по їдцях нарізані. Якщо все його багатство від власної праці так від казенного наділу, так що ж це за кулака?.. Де, з якої корови кінчається селянин-середняк, а починається кулак…

Де той устав або хоча б паперова директива, що визначила б розмір кулацкого господарства? Раніше в Росії кулаком називався баришник, лихвар, перекупник, а не хлібороб…” Успенський називає активістів колективізації “мізинками Иудушки”, обвинувачуючи їх у всіх беззаконнях, якими супроводжувалася кампанія по розкуркулюванню. Глибше розкрити Корінь виниклі на селі конфлікту допомагає образ Андрія Івановича Бородіна, якого можна віднести до центральних фігур оповідання

Цьому селянинові далека спрага накопичення. Дружину свою, котра вмовляє його розвести корів, купити сепаратор, він не слухає. Він любить природу, луги, коней. Руда кобилка Веселка – його відрада

Відвести її на загальний стан, як і іншу живність, він просто не може. Тому Бородін вирішує не вступати в колгосп. “Не те лихо, що колгоспи створюють; лихо, що роблять їх не по-людському, – вусі скопою валять: інвентар, насіння, худобину на загальні двори зганяють, всю, аж до курей”, – говорить він. Незважаючи на те, що Андрій Іванович входить до складу сільради, він відмовляється брати участь у розкуркулюванні, бачачи, як руйнується при цьому життя селян: “Якщо ви самі судите, не спросясь миру, те самі й здійснюєте свої постанови. Я вам не исполнитель™ Хто кулак, а хто дурень – визначає схід, а не група бідноти”.

За це Ашихмин бере Бородіна під варту. Протест Андрія Івановича настільки глибокий, що він навіть не слухає свого брата, незважаючи на те, що до цього законом життя в їхній сім’ї було бути завжди разом, тому що тільки тоді можна чогось домогтися. Максим Бородін умовляє його вступити в колгосп: “Ну надягнемо ці ихние колгоспні шинелі так сіряки… Паплюжимо рік, інший

Все-таки побачать, що в колінах тиснуть. Ну посміються так скинуть. За старе візьмемося, за своє споконвічне-плоскінне”.

Але брат однаково не погоджується йти в колгосп. Йому це саме ” споконвічне-плоскінне” дорожче всього, і він не збирається на догоду кому-небудь міняти своє життя. Мені здається, що саме тому в селі в період колективізації виник такий гострий конфлікт

Тому що більшість селян не хотіли розставатися зі звичним ним укладом життя, що був закладений ще їхніми предками. Саме про цьому й говорить Б. Можаев у своєму романі. Дії колгоспних активістів були спрямовані проти селян, джерелом добробуту яких була тяжка праця від зорі до зорі, уміння господарювати, особиста зацікавленість у результатах своєї роботи

На цьому тримається російське селянство й саме це викликало таку ворожість прихильників колгоспного укладу. Я думаю, що Б. Можаев у своєму романі “Мужики й баби” зміг показати не тільки сам конфлікт на селі в період колективізації, але й корінь цього конфлікту


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Соціальний конфлікт у селі в період колективізації (по романі Б. Можаева “Мужики й баби”)

Categories: Нові твори

Links