Смішні або смутні фінали казок М. Е. Салтикова-Щедріна?
1. Творчий шлях М. Е. Салтикова-Щедріна. 2. Жанр казки у творчості письменника. 3. Основні проблеми й образи 4. Художня своєрідність. 5. Фінал – сміх або сльози?
Сатири сміливий владар. А. С. Пушкін М. Е. Салтиков-Щедрін, блискучий мислитель і оригінальний критик, публіцист, редактор, увійшов в історію російської літератури як письменник-сатирик. Жанрова розмаїтість його творчості велико: повести “Протиріччя” і “Заплутана справа”, що ставляться до раннього етапу ( 1847-1848), публіцистичні добуток “Губернські нариси” ( 1856-1857), літопис
Відособлене місце у творчості письменника займають “Казки”, що стали унікальним явищем для всієї російської літератури. При написанні цих мініатюр художник користувався фольклорною спадщиною народу, образами російських і іноземних казок, однак при цьому вийшов особливий, оригінальний жанр сатиричного добутку, у якому сполучаються, органічно зливаючись, фантастичні й реалістичні елементи. Перші три казки Салтиков-Щедрін написав в 1869 році, але основний пік роботи в цьому жанрі довівся на проміжок з 1883 по 1886 рік: у цей
Однієї з основних причин створення цього жанру для Щедріна стало бажання написати добуток, здатне донести ідею автора до народу. У цьому ключі близькість казок до народного розуміння має величезне значення. Однак чисто казковими добутку назвати не можна – вони сполучать у собі як народний початок, так і біблійні притчевие риси, і сучасне авторові розуміння сатири Цікавою рисою “Казок” є той факт, що вони містять у собі проблеми й образи, що проходять через всю творчість автора. Інакше кажучи, переробка й переосмислення ранніх ідей відбуваються постійно й протягом довгого часу.
Однак саме тривалість і докладність такого процесу дозволяє розставляти неймовірно майстерно й точно акценти в більше пізніх добутках. Читача, не тільки сучасного авторові, але й іншої епохи, вражає майстерність художника-сатирика, що використовує величезну кількість прийомів і образів, що забезпечують словесне багатство казок. У творах Щедріна з дивною точністю відбилася післяреформена Росія Практично кожний стан знайшов своє відбиття в тексті добутків. У казці “Богатир” описано самодержавство, на вид міцне, але усередині прогниле, “Ведмідь на воєводстві” і ” Орел-Меценат” викривають владу, “премудрими пискарями” і “вяленими воблами” художник називає боягузів лібералів. В “Сільській розмові” він іронізує над попами й поміщиками, а в казці “Коняга” жалує селянство.
Скільки образів, стільки й проблем, тому що кожний стан по-своєму право, у чомусь винувато й у цих ключах цікавить автора Характерною рисою, що відрізняє “Казки” від подібних добутків малого жанру, є постійна боротьба, полеміка між персонажами. Так, зміст деяких казок являє собою діалог, практично позбавлений собитийной і описової частин. Приклад подібного добутку – казка ” Карась-Ідеаліст”. Щедрін активно використовує метод протиставлення, причому, протиставляючи окремих персонажів, автор порівнює тим самим думки й думки цілих станів.
Прикладом можуть послужити пари генерали – мужик, Іван Богатий – Іван Бєдний, Коняга – Пустопляси, заєць – вовк. Для того щоб відповістити на запитання, заданий у заголовку твору, необхідно зрівняти дві казки Звернемося до “Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив” і до казки “Дикий поміщик”. Перший добуток, що відкриває казковий цикл, містить у собі відразу два противопоставле ния. На антитезах побудовані не тільки образи мужика й генералів, але й життя генералів до появле ния мужика й, відповідно, після.
Якщо “до” вони явно страждають від неможливості самостійно задовольнити свої потреби, то “після” завдяки мужикові вони знову живуть звичної для них життям. Генерали практично не здатні до самостійних дій, тому що звикли до постійної турботи. Вони навіть готові від голоду з’їсти один одного, хоча на острові чимало всякої їжі На їхнє щастя на острові перебуває “лежень” – простий мужик, що добув картоплю, у жменях юшку зварив так ще й із власних волось зв’язав мотузку, який мужика прив’язували на ніч, щоб не втік. Але іронія в тім, що мужик і не думає бігти, навпроти – він не уявляє собі життя без служби генералам.
Він навіть вдячний їм за те, що вони “його мужицькою працею не гребують”. Наприкінці казки мужикові вдається зробити човен, на якій він відвозить генералів домийся З гіркою іронією описується у фіналі рабське поводження мужика й відповідні “дарунки” генералів: “вислали чарку Горелки так п’ятак срібла: веселися, мужик!” Друга казка – “Дикий поміщик” – демонструє читачеві післяреформене положення временнообязанних селян. За допомогою гіперболи й іронії зображуються відносини селян і пана. Поміщика селяни дратують – вони погано пахнуть, постійно муляти очі й заважають йому насолоджуватися природою.
І от поміщик вирішує їх вигнати. Якщо в першій казці генерали радувалися знайденому мужикові, то поміщика дратував їх “холопий дух”. И от він залишається у своєму повіті один. Однак без холопів стає важко – від голоду поміщик кидається на мишеня, без відходу його одяг рветься, а сам він обраста ет густою вовною.
У підсумку поміщик опускається рачки, забуває мовлення й лише нечленороздільно мукає: “Весь він обростив волоссями а пазурі в нього зробилися як залізні”. Авторська думка ясна – тільки працею селян можуть жити поме щики й генерали. Але чи розуміє сам пан ту помилку, що він допустив?.
И якщо селяни вертаються на своє колишнє | місце практично безболісно, те з поміщиком відбуваються сильні зміни: “Він тепер тужить за колишнім своїм життям у лісах” і не може звикнути до цивілізованого існування. Чи можуть бути смішні фінали казок, що малюють читачеві непривабливе положення селян? Однак і інші теми, що розкриваються в казках, дають приблизно такий же сумний фінал. Салтиков-Щедрін, блискучий майстер іронії й сатири, вдало підмінює реальну дійсність на казкову, залишаючи реалізм і жиз ненность ситуацій.
Тому й не може бути веселого або смішного фіналу казки, коли вся вона – опис тяжкої частки російського народу
(1 votes, average: 5.00 out of 5)