Слово об полицю Игореве
“Слово об полицю Игореве” – самий значний пам’ятник древньої російської літератури, написаний невідомим автором, що володів більшим художнім дарунком, політичною тверезістю й сильним патріотичним почуттям. Драматична доля цього добутку. Воно було знайдено випадково й в одному екземплярі в XVIII столітті графом А. И. Мусіним-Пушкіним і втрачено в московській пожежі 1812 року Як першоджерело для судження про текст пам’ятника ми маємо у своєму розпорядженні перше видання його й копією, зробленої для Катерини II і вперше опублікованої
… билинам нашого часу, А не замисленню Бояна. Боян же, брати… Але свої віщі персти На живі струни воскладал; Вони ж самі князям славу рокотали.
Автор пропонує почати повість про князя Ігореві, … який скріпив розум силою своею И поострил серце своє мужністю; Здійснившись ратного духу, Навів свої хоробрі полки На землю Половецьку За землю Росіянку. Ігор розуміє дурні ознаки, але, незважаючи на це, призиває військо до героїзму: Краще адже вбитим бути, чим
Військо йде, супроводжуване лиховісною увагою хижаків, що випливають по п’ятах за військом і видобутки, що чекає, на полях боїв. Хижі птахи те відстають, то обганяють полки. Вовки ховаються по ярах.
Люди й звірі, що очікують їхньої загибелі, ідуть разом усе далі на південь. Русичи великі поля червленими щитами перегородили, ища собі честі, а князеві – слави. Спозаранок у п’ятницю Потоптали вони погані полки половецькі…
Дрімає в поле Олегово хоробре гніздо, далеко залетіло! Перша битва виграна, узятий багатий видобуток. На інший день спозаранок Криваві зорі світло возвещают: Чорні хмари йдуть, Хочуть прикрити чотири сонця, А в їх тріпотять сині блискавки. Бути грому великому, Піти дощу стрілами з Дону великого!
Половці йдуть від Дону й від моря, И з усіх боків російські полки обступили. У битві вирізнився брат Ігоря – князь чернігівський Всеволод. Автор ремствує на князівські розбрати, які згубні для Русі. Але от починається друга битва. Бився день, бився інший; На третій день до полудня впали прапори Игореви.
Отут кривавого вина недостало; Отут бенкет закінчили хоробрі русичи: Сватів напоїли, а самі полягли За землю Росіянку. Никне трава від жалості, А дерево з тоскою до землі прихилилося. І застогнав, брати, Київ від горя, а Чернігів від напастей.
Отут Ігор-Князь пересів із сідла злата в сідло рабське. У день, коли князі билися з половцями, князь Святослав київський побачив дурний сон. Бояри повідомляють князя про загибель дружини. Святослав вимовляє “золоте слово”, звертаючись до князів. Він говорить, що вони виступили в похід, коли інші князі сваряться й втягують Русь у міжусобні війни.
Ярослава всі онуки й Всеслава! Схилите прапори свої, Вкладете в піхви свої мечі ушкоджені, Тому що втратилися ви слави дідів. Ви адже своїми крамолами Почали наводити поганих На землю Росіянку, На багатства Всеслава.
Через усобици адже настало насильство Від землі Половецької! ПРО, стогнати Російській землі, згадуючи перші Часи й перших князів! Того старого Володимира Не можна було пригвоздить до гір київським: Тепер же встали прапори Рюрикови, а інші – Давидови, але нарізно в них полотнища розвіваються. Списа покт!
Ярославівна, дружина Ігоря, плаче в Путивлі на кріпаку валу, вона звертається до вітру, до Дніпра, до сонця, щоб ті допомогли її улюбленому. Пирснуло море в напівночі, ідуть смерчі Хмарами. Ігорю-Князеві Бог шлях указує із Землі Половецької в землю Росіянку, До отчого златому столу. Князь Ігор біжить. Половецькі князі Гзак і Кончак їдуть по його сліду.
Природа допомагає князеві Ігорю, але не відомо, що буде з його сином, що залишився в полоні. Закінчується “Слово” заздоровницею на честь Ігоря й інших князів. Здорові будьте, князі й дружина, Борючись за християн Проти навал поганих!
(2 votes, average: 3.50 out of 5)