Улітку 1842 р. американське китобійне судно “Долли” після піврічного плавання досягає Маркизского архіпелагу в Полінезії й кидає якір у бухті острова Нукухива. Тут один з матросів (згодом, перед тубільцями, він назве себе Томом), не бажаючи більше виносити капітанського самодурства й жорстокості й думаючи до того ж, що рейс може надмірно затягтися, вирішує залишити корабель. Але суднова угодаа, що каждый матрос підписав, наймаючись на китобоец, фактично віддає його на час плавання у владу капітанові. Тому просто залишитися на березі неможливо:
необхідно бігти й кілька днів потім ховатися від погоні, що висилається за моряком, що дезертирував, однаково як за випадним каторжником, поки пошуки не закінчаться й судно знову не вийде в море. Оскільки архіпелаг недавно колонізований французами, та й суду під іншими прапорами нерідко заходять у бухту, Том розраховує, що зможе згодом надійти на одне з них і в такий спосіб повернутися в цивілізований мир. Він збирає відомості про острів і його мешканців, щоб розробити план втечі. За словами тубільців, що живуть на околицях бухти, родючі долини, розділені гірськими кряжами, існують і в інших частинах острова,
і населяють їхні різні племена, що ведуть один з одним нескінченні війни. Найближча з таких долин належить миролюбному плем’ю хаппер. За нею же лежать володіння грізного плем’я тайпи, чиї воїни вселяють непереборний страх всім іншим остров’янам. Саме їхнє ім’я жахливо: на місцевому прислівнику слово “тайпи” означає “аматор людського м’яса”. І слава, про їх що йде, такого ім’я цілком відповідає. Французи не зважуються висадитися в їхній долині. Тубільці з бухти показують фляки від ран, отриманих у зіткненнях з ними. Існує також Легенда про англійське судно, на якому кровожерливі тайпи подчистую вирізали команду, обманом заманивши корабель до свого берега. Тім розуміє, що в самій бухті вкритися йому ніде: досить буде капітанові пообіцяти тубільцям звабні подарунки – його відразу відшукають і видадуть. Якщо ж піти в глиб острова – є чималий ризик стати видобутком канібалів. Але з’ясувавши, що остров’яни селяться лише глибоко в долинах, оскільки побоюються, у силу постійної ворожнечі, близькості іноплемінників, а на піднесених місцях взагалі уникають з’являтися інакше як для того, щоб спуститися заради війни або грабежу в долину до сусідів, доходить висновку, що, зумівши непомітно пробратися в гори, зможе залишатися там досить довго, харчуючись плодами й фруктами. До того ж і відплиття корабля в цьому випадку не залишиться непоміченим – з гори йому буде відкритий вид на всю затоку. Спершу Том не помышляет про супутник, але, спостерігаючи за іншим молодим матросом на прізвисько Тоби, угадує й у ньому бажання розстатися з китобойцем і повідомляє його свій план. Вони вирішуються бігти разом. Зійшовши на берег разом з іншими матросами, Тоби й Том, скориставшись заливним дощем, ховаються в заростях. Ще до заходу вони досягають самого піднесеного місця в центрі острова. Дійсність, однак, обманює їхні очікування. Ніде поблизу не видно спуска в долини – гірський ландшафт, пересічений обривами й хребтами, тягнеться наскільки сягає око, а серед дерев, що виростають тут, немає тих порід, чиї плоди могли б служити їжею. Утікачі розподіляють свій убогий хлібний запас і приступають до пошуків більше благодатного притулку. Кілька днів вони те спускаються в ущелини, то карабкаются на обриви. Ночують на каменях, спорудивши листяну покрівлю, що, однак, не рятує від дощу. Хліб підходить до кінцю. У Тома починається лихоманка, а нога, що запалилася до того ж, заважає йому рухатися далі. Перед ним відкривається одна з долин, але, памятуя про тайпи, вони не відразу вирішуються ввійти в неї. І лише переконавшись, що подальше лазание по скелях їм уже не під силу, направляються туди, покладаючись на провидіння й сподіваючись, що долина ненаселена або населена дружніми хаппарцами. Хазяї в долини все-таки є, і зустрічі з ними не доводиться чекати довго. Незабаром утікачі попадають у тубільне Село, і їхньою юрбою оточують її цікаві мешканці. Тубільці, хоча й трохи настороженны, у цілому цілком дружелюбні – тим більше що Том вчасно підносить у подарунок захоплені з корабля шматок ситцю й пачку тютюну. Тім і Тоби вже не сумніваються, що все зложилося вдало й що саме хаппарским гостинністю вони зараз користуються. Але отут-те, коли Том за допомогою жестів і деяких відомих йому слів місцевої мови намагається порозумітися з тубільним вождем, і з’ясовується, що вони перебувають серед людожерів та
