Скорочено Прощання із запеклої Распутіна В. Г

У цьому добутку автор по-новому розробляє теми, які хвилюють його: тут і ностальгія по “малій батьківщині”, і суперечка поколінь, і роздуму про моральне здоров’я народу. У повісті Матера – це власне ім’я, назва села й острова на Ангарі, а образ Матери – своєрідний символ селянської Росії й народної історії. Саме слово “запеклий” означає “зрілий”, “досвідчений”, у Сибіру цим словом називають середину річкового потоку, його головний струмінь, центральний плин. Древнє село разом із древнім островом приречені стати

дном нового водоймища. Люди змушені назавжди покинути рідні місця, пережити знищення рідного села, піти від цвинтаря, де спочивають предки, – для чого?

Для того, щоб на новому місці почати нове життя Гребля, що перетинає Ангару, розділить не тільки ріку, вона разрежет життя людей на дві, уже не зв’язані між собою частини: на минуле, що стало дном, і майбутнє, без корінь у минулому. Руйнується отеческая мораль, а де ж нова? Герої Распутіна змушені спалювати свої будинки, а їхні діти й зовсім стають перекотиполем: сьогодні вони працюють на одному ударному будівництві, завтра – на іншій. селяни, Що Вили, стають

сучасними “бурлаками” – і по молодості радуються цьому. Село на своєму столітті побачила багато чого: і козаків, що ставили Іркутськ, і арештантів; два дні тут гуркотав бій між колчаковцами й партизанами; знали село й повені, і пожежі, і голод, і розбій.

І як немає кінця й краю воді, що біжить, здавалося, немає й століттю селу. У центрі повести – образ сільської баби Дар’ї, що захищає могили своїх близьких і односільчан і не може зрозуміти – як і її подруги – важку, непосильну думку: а може, так і треба? И хочеться їй тільки одного: подольше пожити на рідній землі, перевезти могилки близьких: гріх, звичайно, небіжчиків торкати, але ще грешнее залишати. Молодим простіше, молоді легше розставалися із Запеклої. Якщо мужичок, що заснував село, подумав про усім, то люди, що будували нове селище, думали тільки про свою вигоду: на новому місці не було ні косовиць, ні городів.

Для того, щоб людей відучити від одного й привчити до іншого, потрібні роки Бажаючі переїхати лаялися зі старими, тому що ті жили в селі й не давали спалити її, тим самим затримуючи одержання компенсації. Зненацька для всіх підпалив рідний дім Петруха, син баби Катерини. На пожежу прийшло все село, точніше, хто ще жив на Матере. Люди стояли, роблячи вигляд, що не зауважують один одного, так легше потім було забути сором. Люди поглядали на Петруху, намагаючись зрозуміти, що він почувається Задоволений або переляканий?

Допитливі погляди озлили його. Його давно вже терзало те, що мати не підійшла до нього, не вилаяла його, не присоромила, вона начебто зовсім забула про нього, відмовилася від нього. У вересні до Дар’ї приїжджає молодший онук Андрій, і бабуся довідається, що він буде працювати на будівництві греблі, що і затопить його рідний будинок. Вона намагається роз’яснити онукові, що людина – істота маленьке в порівнянні сприродой.

Він думає, що хазяїн над нею, але ж давно вуж не хазяїн. І душу в людині є, за словами баби, хто без душі, у тім немає Бога. Адамович, відмовляючись аналізувати повість тільки в побутовій, подійно-тематичній площині, писав: “Прощання із Запеклої – це всенародне наше прощання із селянською Атлантидою, що поступово ховається (в усьому світі, не тільки в нас) у хвилях ентееровского століття…” “Прекрасна земля” і “моторошне небо”, – писав Распутін про останні дні острова, – і цей контраст символичен: він означає розрив, пролом у всесвітньому зв’язку й погрозу, що таїться в цьому факті (“прощальний голос” Хазяїна острова розноситься в “разверстой порожнечі”).

Матера – “малий мир” – стає символом тривожного стану сучасного мира Матера, писав автор, “зараз на самому згині: одна половина є й буде, інша була, але от-от затягне долілиць, а на згин устане нове кільце. Де ж більше – спереду або за?”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено Прощання із запеклої Распутіна В. Г

Categories: Скорочені твори

Links