Провідна тема творчості в лірику А. С. Пушкіна
Тема поета й поезії була провідної у творчості Пушкіна протягом всього його життя. Мінялися ідеали волі, творчості, натхнення, щастя, але постійної залишалася тема поетичного покликання й призначення поета й поезії в громадському житті
У своїй творчості Пушкін зверталася й до традиційних форм поезії, і до прози, і до білого вірша. Він ставився до тих поетам, чия творчість можна чітко розділити на періоди, обумовлені впливом різних літературних течій, його внутрішньою еволюцією, а також обставинами особистого життя
Ліцейський період
Симпатії Пушкіна до поэтам-карамзинистам відбилися в захопленні популярним серед них жанром послання. Саме так написаний вірш “Городок” (1815), яких можна вважати своєрідною літературною програмою молодого поета. У ньому ми бачимо образ поета-обранця, що залишився з Пушкіним на все життя:
Він до сонця воспарит,
Вище смертних стане,
И слава голосно гримне:
“Безсмертний
У вірші “Розмова книгопродавца з поетом” (1824) ми бачимо спробу реалістично осмислити результати поетичних праць, перенести на папір образ самого натхнення, а не тільки його результати:
Якийсь демон володів
Моїми іграми, дозвіллям,
За мною всюди він літав,
Мені звуки чудові шепотів…
Проблема взаємини поета й суспільства й надалі хвилювала Пушкіна. У вірші “Бажання слави” (1825) популярність зізнається необхідної для того, щоб кинути неї до ніг улюбленої жінки, викликати в ній почуття ревнощів
У вірші “Поет і юрба” (1828) проводиться думка про вибраність, відкинутість і непідкупність творця, викривається прагнення юрби всюди шукати практичну користь (“грубний горщик тобі дорожче”).
Мотив избранничества поета звучить і у вірші “Арион” (1827), в основі якого лежить відомий античний міф про давньогрецького співака Арионе. Символіка вірша близька до романтичної традиції, тут творчість розглядається як духовний талісман, що захищає його власника від будь-яких життєвих перипетій і стихій. Те, що саме творчість і натхнення дають поетові дарунок провидіння й велич, підкреслюється в іншому вірші, написаному в михайлівська посиланні, – “Поет” (1827).
З віком у поезії Пушкіна проявляється тенденція відходу від подань про творчість як про забаву, безвинну витівку або як про засіб впливу на суспільство. Поезія усе більше розуміється як шлях до духовної досконалості, як якась місії – “дієсловом палити серця людей”.
У вірші “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний” (1836) Пушкіна як би підбиває підсумок своїй творчості, обгрунтовує свої життєві й творчі принципи. Тільки мистецтво може, в остаточному підсумку, “порох пережити й тленья втекти”, піднятися “вище Олександрійського стовпа”. Призначення мистецтва в тім, щоб будити “почуття добрі”, в “жорстоке століття восславлять волю”. Мистецтво не повинне залежати від думки “чорни”:
Веленью божию, про муза, будь слухняна,
Образи не страшачись, не вимагаючи вінця,
Хвалу й наклеп приемли равнодушно
И не заперечуй дурня
Саме цим принципам і випливав Пушкін протягом всього свого життя
(1 votes, average: 5.00 out of 5)