Погляди М. С. Лєскова на російський характер
Проблема Російського національного характеру стала однією з головних для літератури 60-80-х років XІX століття, тісно пов’язаної з діяльністю різночинських революціонерів, а пізніше народників. Приділяв їй увагу і письменник М. С. Лєсков. Тлумачення сутності характеру російської людини ми знаходимо у багатьох його творах. Лєсков вносив у рішення проблеми несподівані для багатьох критиків і читачів акценти. От оповідання “Леді Макбет Мценського повіту”. Він саме демонструє вміння письменника бути творчо незалежним від вимог і очікувань
Із серцевим обранцем лєсковської Катерини не пощастило. Мужній прикажчик Сергій виявився вульгарною і корисливою людиною, хамом і негідником. А далі розвертається кривава драма. Заради з’єднання з улюбленим і зведення його у купецтво Катерина безжалісно вбиває свекра, чоловіка, малолітнього племінника – законного спадкоємця багатства. Потім суд, подорож по етапу у Сибір, зрада Сергія, вбивство суперниці і самогубство у волзьких хвилях. Чому ж звичайна побутова ситуація розв’язалася у Лєскова настільки диким образом? Натура Катерини Ізмайлової досить цільна і рішуча, але в ній немає любові, і, саме головне, не вірить мценська “леді” у Бога. Характерна деталь – перед самогубством “хоче пригадати молитву і ворушить губами, а губи її шепотять” вульгарну пісню. Лєсков в оповіданні наполегливо підкреслює боговідставленість зображеного їм світу. Він цитує слова дружини біблійного Іова: “Прокляни день свого народження і умри”, а чи потім то проголошує вирок, чи то ставить діагноз російській людині: “Хто не хоче вслухуватися в ці слова, кого думка про смерть й у цьому сумному положенні не лестить, а лякає, тому треба намагатися заглушити ці виючі голоси чим-небудь ще більше їх потворним. Це прекрасно розуміє проста людина: вона спускає тоді на волю всю свою звірину простоту, починає дуріти, знущатися із себе, над людьми, над почуттям. Не дуже ніжний і без того, він стає злим сугубо”. Цей уривок – єдиний в оповіданні, де автор відкрито втручається у текст, що відрізняється в іншому об’єктивною манерою оповідання. Сучасна письменникові революційно-демократична критика, зі сподіванням і розчуленням дивилась на просту людину, що кликала до сокири Русь, цих же простих людей, не побажала помітити оповідання Лєскова, надруковане у журналі “Епоха”. Оповідання одержало широку популярність вже у “радянських читачів, ставши поряд з “Лівшею” найбільше часто перевиданим твором Лєскова. Причиною смертовбивства була любов. Усього лише любов.
Як же мало потрібно було для того, щоб навернути гору трупів, щоб виявити “звірину простоту”, “не дуже ніжній російській людині”! І що ж це за любов така, що її неодмінним атрибутом стає вбивство? Оповідання Лєскова навчає, воно змушує нас задуматися, насамперед, над собою: хто ж ми такі, як сказав один персонаж Островського – “що ви за нація така?”, які ми і чому такі. Не простий для розуміння Лєсков. Погляд його на російську націю не усі приймали. Це послужило причиною того, що Лєсков був “прилічений” до класиків лише у другій половині двадцятого століття, хоча особлива майстерність мови Лєскова була безперечно. Його відзначали не тільки шанувальники таланта письменника, але навіть його недоброзичливці. М. С. Лєскова відрізняло вміння завжди і у всьому йти “проти плину”. Але, можливо, саме ця його якість допомагала письменнику знаходити несподівані відповіді на віковічні питання.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)