Герої давньоруської “Повести про Петра й Февронію Муромських”

Про популярність повести говорить велика кількість списків, що збереглися до наших днів. Оповідання об’єднало два найдавніших фольклорних мотиви – про змееборце й про мудру діву. У ряді списків “Повість” іменується житієм, однак Ермолай-Еразм не зміг відійти від народно-поетичної традиції в зображенні героїв, у побудові сюжету. Імовірно, через цю жанрову невизначеність, переваги фольклорних початків в оповіданні про “нових чудотворців муромських” праця Ермолая-ераз-ма не був включений митрополитом Макарием до складу Великих

Міней Четьих.

Образ “мудрої діви” Ф. сходить до російської Казки. Дочка бортника (“древолазца”) із села Ласкаво Рязанської землі славиться добрими справами, розумом і прозорливістю. Вона – вірна й турботлива дружина, що вміє боротися за своє щастя. Ф. втілює любов, що не можуть перемогти ні злі люди, ні сила обставин. Дослідники не раз порівнювали давньоруську повість із західноєвропейським романом про Тристане й Ізольду, які на шляху на щастя також зустрічають різноманітної перешкоди

Головна героїня активна, вона сама творить свою долю й долю князя Петра, над яким здобуває моральну перемогу.

Образ же П. грає в оповіданні менш помітну роль, його як би затьмарює яскрава й колоритна фігура Ф.

Муромський князь П., заступившись за честь дружини свого брата, бореться з повадившимся до неї летучим змієм. Опанувавши Агриковим мечем, П. здобуває перемогу, але отрутна кров змія викликає на його тілі невиліковні виразки й струпи. Ф. лікує князя, висунувши умову: вона вилікує П., якщо той візьме її в дружин. Князь не хоче женитися на простій селянці. Але після вторинного звертання до Ф. за допомогою присоромлений князь бере селянську дівчину вжени.

Мудрість Ф. проявляється не тільки в справах і вчинках, але й в умінні говорити іносказаннями, загадками. Так не розуміє її князівський посланець, у відповідь на питання якого Ф. говорить: “Погано, коли двір без вух, а будинок без очей”; “Батько й мати пішли в борг плакати, а брат пішов крізь ноги смерті в очі дивитися”. Ф. сама ж і роз’ясняє зміст сказаного: вуха будинку – пес, а ока – дитина. Вони, кожний по-своєму, попередять хазяїна про наближення незнайомця. Батько й мати героїні пішли на похорони, а брат^-бортник – займатися своїм небезпечним ремеслом, залазячи на високі дерева. Мудрими мовленнями Ф. ставить у тупик і своє Майбутнє чоловіка

Після того як Ф. стає дружиною князя, злісні бояри і їхні дружини, “аки пси лающе”, не бажають, щоб ними керувала жінка селянського походження, прагнуть вигнати Ф. з міста, розлучити героїв. Однак і отут сила любові бере гору. Ф. хоче взяти із собою найдорожче – свого чоловіка. П. відмовляється від князювання, залишає Муром разом з Ф. Герої повести не дорожать владою й багатством. Так любов П. і Ф. переборює соціальні перешкоди. У цьому епізоді помітна певна антибоярська тенденція. Творець повести підкреслює, що “злочестивие” бояри побилися через владу: кожний “хоча державствовати”. Городяни просять П. правити Муромом як і раніше. Повернувшись у місто, П. і Ф. правлять не люттю, а істиною й справедливістю, ставляться до підданим не як найманці, а як щирі пастирі. Вони рівняються з милостивими й серцевими чадолюбивими батьками

Ні соціальна нерівність, ні “підступні” бояри не можуть розлучити героїв. Нерозлучні вони й перед особою смерті. Одночасно прийнявши чернечий чин, П. і Ф. молять Бога: “Так у єдина година буде смерть нею”; і заповідять поховати себе в одній гробниці

Особливо виразний опис кончини святих. Перед самою смертю “блаженна” Ф. вишиває “повітря” з ликами святих для собору. Князь, почуваючи близьку кончину, посилає сказати дружині про те, що він чекає її, щоб разом покинути цей мир. Ф. просить свого пана почекати, поки вона закінчить роботу. Після третього звертання до неї П. (“Відходжу із цього миру, не можу більше чекати тебе”), княгиня-черниця, що встигла вишити лик і руку святого, відгукується на заклик чоловіка. Застромивши голку в недошитий покрив і замотавши навколо її нитка, Ф. посилає до П. сказати, що готов. о

Навіть посмертне чудо – важливий елемент композиції агиографического оповідання – знову затверджує нерозривність подружніх уз героїв. Люди, стремившиеся розлучити П. і Ф. при житті, двічі розлучають їх і після смерті: тіло П. покладене в місті, “у соборней церкви пречистоя Богородиці”, а тіло Ф. поховане “поза градом”, у Воздвиженском храмі жіночого монастиря. Ранком усі бачать чудо: тіла князя й княгині виявляються в загальній гробниці

Образи П. і Ф., улюблені народом, не раз запам’ятовувалися іконописцями. По велінню пануючи Федора Иоанновича й цариці Ирини був вишитий покрив мощів муромських чудотворців – чудовий пам’ятник золотого шиття середньовічної Русі (1594).

Давньоруське оповідання привертало увагу письменників і композиторів нового часу. Так, героїня оповідання И. А. Буніна “Чистий понеділок” (1944), що обрав для себе шлях черниці, цитує по пам’яті два фрагменти з повісті (початкові рядки й слова про кінець земного життя святих). “Нерозлучна любов” героїв древнього сказання надихнула А. М. Ремизова.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Герої давньоруської “Повести про Петра й Февронію Муромських”

Categories: Нові твори

Links