Герой повісті-нарису Лєскова “Зачарований мандрівник”

Флягин – герой повісті-нарису Н. С. Лєскова “Зачарований мандрівник” (1873). Ф. перебуває в ряді лесковских героїв-мандрівників, диваків, богатирів-праведників, таких, як Ахілла Десницин (“Соборяне”), Розанов (“Нікуди”) і ін. Образ Флягина є одним із центральних у величезній галереї “російських характерів” Лєскова й персоніфікує собою “живого” російського богатиря. Сам сюжет “Зачарованого мандрівника” – це оповідання-оповідання Флягина про своє життя й долю

Флягин “молений син”, і йому визначено

стати ченцем, але інша сила – сила зачарування життя – змушує його йти дорогами мандрівок, що чергуються, захоплень, страждань. У ранній молодості Флягин робить тяжку провину – знущається з старим і вбогим монашком і доводить його до загибелі. Із цього починається “одиссея” героя. Він краде коней для циганів, стає нянькою в маленької дівчинки, попадає в полон до татар, потім його повертають поміщикові, що велить його висікти, він стає конэсером у князя, зачаровується циганкою Грушею, а потім скидає її, покинуту князем, по її ж проханню, у ріку, попадає в солдати замість іншого, стає офіцером і георгіївським
кавалером, виходить у відставку, грає в театрі й, нарешті, іде в монастир послушником. Але й у монастирі немає йому спокою: його долають “біс і бісенята”. Посаджений у яму, він починає “пророчествовать” про швидку війну й, нарешті, відправляється на богомілля Всоловки.

У руслі літературного процесу другої половини XIX століття Ф. дуже близький мандрівникові Макарові Довгорукому з роману Ф. М. Достоєвського “Підліток” (1874). Мотиви духовного й фізичного скитальчества, війни й миру багато в чому запозичені від героїв “Війни й миру” (1869) Л. Н. Толстого. (Пророчествование Ф.- “егда рекут мир, нападає внезапу всегу-бительство”.)

В образі Ф, Лєсков, очевидно, розвив ідею Н. В. Гоголя про “богатирство” російської людини: “У Росії тепер на кожному кроці можна зробитися богатирем. Усяке звання й усяке місце вимагають богатирства” (“Обрані місця з переписки із друзями”, 1843). Ідея “вічного” мандрівництва, як покарання за знущання над чужим нещастям, зближає Ф. з образом Агасфера з роману “Вічний жид” (1845) французького письменника Э. Цю, із творчістю якого Лєсков була докладно знаком

Образ Ф. має й глибоких фольклорно-міфологічних Корінь. Він виявляє собою органічний синтез Іллі Муромця, Иванушки-дурачка й Одиссея. Сам Лєсков описує його як “типового, простодушного російського богатиря, що нагадує Іллю Муромця”. “Зачарованість” Ф. нагадує зачарованість Иванушки-дурачка, що на речення “проси, чого хочеш” просить гармонь, на якій і грати^-те не вміє. Історія з татарським полоном Ф. багато в чому порівнянна з митарствами Одиссея. Так само як Одиссей прагнув повернутися на Итаку, Ф. намагається повернутися назад до людей “своєї віри”, у свій “духовний будинок”.

И той і іншої проходять при цьому через тяжкі випробування й страждання. Як і Одиссея, Ф. на батьківщині не чекає нічого гарного (пороття, недопущення до дієприкметника). Х. Пионтек, наприклад, ставить Ф. в один ряд з Одиссеем, Дон Кихотом, Симп-лициссимусом і Робинзоном Крузо – героями, що перетерплюють довгу чреду випробувань і проявляють у них стійкість і міцність духу. Існує також точка зору, що “саме з національної й релігійної” природи свого характеру Ф. одержав “теперішнє переконання своє” – самовіддану готовність служити іншому, вільну від егоїстичних спонукань (В. Богданов). Деякі дослідники вважають, що у Ф. “проступають цілком відчутні риси реальної історичної особи – протопопа Авакума” (К. Кедрів).

Прихід Ф. до релігії, його відхід у монастир після всіх перипетій, а також епітет “зачарований” (тобто “зачарований”) змушують згадати й про іншого героя класичної літератури стародавності – Луции, герої “Метаморфоз” Апулея. І тут в образі Ф. проглядаються коріння платоновской філософії душі, зачарованої спогадами про прекрасний “занебесье” і їдучої в колісниці, запряженої чорним і білим конем. (Ф.- конэсер, знавець і приборкувач коней.) Образ Ф. стає свого роду першою російською інтерпретацією “платоновской душі”. По-різному ставляться дослідники образа Ф. і до його “зачарованості”, розрізняючи в ній “щиросердечну, небесну” компонент і “тілесну, земну”: “Божественна душа людини прикута злом до земного миру, до грішного тіла, внаслідок цього вона зачарована. Вона може бути врятована, якщо тільки знову знайде дорогу на свою небесну батьківщину. Однак цей шлях іде через всі земні страждання. Расколдовивание (розчарування) – це щиросердечне очищення людини” (М. Л. Ресслер). Через образ Ф.- богатиря в рясі – Лєсков прагне показати споконвічну й суперечливу боротьбу християнськ і язичеського почав у людині, наприкінці якого тілесна міць стає на службу моці духовної, православної

Образ Ф.- зачарованого мандрівника – вплинув на наступну російську літературу. Він знайшов своїх “послідовників” у творах Чехова, Горького, Бажова, Платонова, Шолохова (“Доля людини”), Шукшина, Бородіна (“Третя правда”) і др.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Герой повісті-нарису Лєскова “Зачарований мандрівник”