Переказ глави XV роману “Війна й мир”: Перший бал Наташи Ростовой
Наташа із самого ранку хвилювалася, чекаючи балу, у кареті представляла, що чекає її на балі. Ідучи по сходам, “вона не могла прийняти тієї манери, яка б зробила її смішний, і йшла, завмираючи від хвилювання, і намагаючись тільки сховати його”. Хвилювання допомогло Наташе залишитися собою, не бути однієї з багатьох, не наслідувати великосвітських дам, які нічого із себе не представляють і тільки й уміють, що тримати себе в суспільстві й бути прикрасою салону
Одна з дам, фрейліна Перонская, розповідає Ростовим про людей, що прийшли на бал,
Наташа постійно танцювала, мала успіх. Вона не зауважувала того,
Портрет Пьера дуже схожий на той, котрий ми бачили на початку роману (у салоні Ганни Павлівни Шерер). Пьер, незважаючи на те, що вже досить довгий час обертається у вищих колах світла, всі так само незграбний, не дотримує правил світського етикету. Але особа Пьера наприкінці балу “страшне, нещасне”, а не добродушне, як завжди. Пьер був ображений положенням, що займала його дружина у світло, а тому “похмурий і неуважний”.
Автор порівнює Наташу спочатку із Сонею, потім з Элен, і порівняння на користь Наташи.
Це говорить як про відношення оточуючих людей до Наташе, так і про відношення Толстого – Наташа Ростова – одна з його улюблених героїнь. При описі Наташи автор використає епітети: “щаслива дівчинка”, “щаслива посмішка”, метафору: “вино її принадності”, підкреслюючи настрою Наташи, думаючи про людей на балі, уявляє собі, що всі вони “добрі, милі, прекрасні”, наївно не зауважуючи неправди, розпусти, інтриг світла
Толстой хотів показати не зіпсовану світлом дівчину, піднесену першим балом
Епізод є одним із ключових у романі: на балі Андрій танцював і розмовляв з Наташей Ростовой; після балу відбулися зміни у внутрішньому світі Андрія, у розумінні їм сенсу життя. Бал поклав початок відносинам Наташи й Андрія, став одним з найважливіших подій у них долях
” Війна й мир” – добуток філософське. Особливість Толстого як мислителя в тім, що він втілює свої міркування в гранично ясній формі й у той же час змушує читача думати над книгою, як би брати участь в описуваних подіях. Товст-філософ вплинув на Товст-психолога й художника. Не випадково одним з основних правил, яких дотримувався письменник під час роботи над своїми добутками, було ні в чому не відступати від життєвої правди – того, що є основою справжнього мистецтва. Толстовські герої – не герої в тому розумінні, що ми звичайно вкладаємо в це слово. Їхні образи намальовані гранично правдиво, життєво. Стосовно “Війни й миру” більше, ніж до будь-якого іншого добутку підходять слова: “Життя народу – один з головних героїв роману”. І все-таки, як у всякого автора, у Толстого є улюблені герої: Пьер Безухов, Андрій і Марья Болконские, Наташа Ростова. У цих образах письменник показав людський ідеал, яким він його собі представляє. Ні, ідеал не в змісті “ходяча чеснота” – образ вигаданий і безтілесний. Толстовський ідеал сприймається зовсім інакше: це людина із плоті й крові, якому не чужо ніщо людське, котрий може помилятися, радуватися й разочаровиваться, що прагне на щастя, – як всі люди. Але, крім цього, Толстой підкреслює у своїх героях найвищу моральність, духовну чистоту, глибину, щирість думок і почуттів, що властиво деяким. І не оригінальність, а мудрість і сміливість Толстого в тім, що для нього ідеал чоловіка – це некрасивий і незграбний Пьер, особливо такий, якої ми бачимо його в епілозі. Саме Пьер, що зумів знайти однодумців, справу, якій присвятив себе, а не Андрій, розумний, сильний, але так і не знайшов свого місця в житті, що залишилося самотнім. А ідеал жінка^-матюкай, жінки – охоронниці сім’ї – неприваблива й замкнута князівна Марья (Наташа добра й чиста, але не позбавлена егоїзму, що далекий Марье). Письменник наділив своїх героїв прекрасною душею, не наділивши їхньою прекрасною зовнішністю, і переконливо показав, що перше незмірно вище другого. Тим самим він кинув виклик всім анатолям і элен, зірвав з них маски, нехай зовні прекрасні, і всі побачили під ними виродливу душу. Товстої переконує читача в тім, що бездуховність, відсутність ідеалів, віри в добрий і прекрасне – найстрашніший порок, що породжує безліч інших. Моральність, чистота душі, щирі ідеали – от що письменник цінує в людині найбільше. Що ж таке щирі ідеали, чистота душі в розумінні Толстого?
Відповідь на це питання він дає через думки Андрія Болконского після поранення. Істинно прекрасно тільки те, що вічно, переконує читача Толстої. А вічно тільки високе небо, що люди не зауважують, про яке забувають. “Все порожнє, усе обман, крім цього нескінченного неба”. Цей образ проходить через весь роман і має велике значення для розуміння особистості автора, його поглядів, задумів при написанні книги. У високе небо дивиться поранений Андрій Болконский, прощаючись із колишніми поданнями про життя, на вечірнє небо вказує Андрієві Пьер під час розмови про Бога, небо з кометою 1812 року бачить прояснений Пьер, він же в полоні дивиться на зоряне небо й думає: “И все це моє, і все це в мені, і все це я!.. І все це вони піймали й посадили в балаган, загороджений дошками!” Цей образ неба, видимо, можна сприймати й символічно. Краса душі, моральність головних героїв роману й самого автора – от їхнє високе небо, те, що робить сам роман прекрасних і піднесеним, а його героїв – еталоном духовної досконалості й краси
(2 votes, average: 4.50 out of 5)