Переказ глави з роману “Війна й мир”: Наташа в гостях у дядюшки

Дядюшка був небагатий, але в його будинку було затишно, може бути, тому, що господарством займалася Онисія Федорівна, економка, “товста, рум’яна, гарна жінка років сорока, з подвійним підборіддям і повними, рум’яними губами.” Привітно й ласкаво дивлячись на гостей, вона принесла угощенье, що “озивалося соковитістю, чистотою, білизною й приємною посмішкою”. Усе було дуже смачно, і Наташе було жаль тільки, що Петя спить, а її спроби розбудити його марні. Наташе так весело було на душі, так добре в цій новій для неї обстановці, що вона

тільки боялася, що занадто незабаром за нею приїдуть дрожки”.

Наташа була піднесена звуками балалайки, що лунали з коридору. Вона навіть вийшла туди, щоб краще їх чути; “Їй так само як грибки, мед і наливки дядюшки здавалися кращими у світі, так і ця пісня здавалася їй у цю хвилину верхи музичної принадності. Але коли заграв на гітарі сам дядюшка, захвату Наташи не було межі: “Принадність, принадність, дядюшка! Ще, ще!” І вона обійняла дядюшку й поцілувала його. Її душу, що жадала нових вражень, усмоктувала в себе все прекрасне, що зустрічалося їй вжизни.

Центральним місцем епізоду став танець Наташи.

Дядюшка пропонує їй станцювати, і Наташа, переповнена радістю, не тільки не змушує себе просити, як це зробила б будь-яка інша світська панянка, але відразу “скинула із себе хустка, що був накинутий на ній, забігла вперед дядюшки й, подперши руки в боки, зробила движенье плечима й стала. Микола, дивлячись на сестру, небагато боїться, що вона зробить щось не так. Але цей страх незабаром пройшов, тому що Наташа, російська духом, прекрасно почувала й знала, що треба робити. “Де, як, коли всмоктала в себе з того російського повітря, яким вона дихала, – ця графинечка, вихована емігранткою-француженкою, цей дух, звідки вона взяла ці прийоми, які pas de shale давно б повинні були витиснути? Але дух і прийоми були ті самі, виняткові, не досліджувані, росіяни, яких і чекав від її дядюшка”. Танець Наташи захоплює всіх, хто неї бачить, тому що Наташа нерозривно пов’язана з життям народу, воно природно й проста; як народ: “Вона зробила те саме й так точно, так цілком точно це зробила, що Онисія Федорівна, що негайно подала їй необхідний для її справи хустка, крізь сміх розплакалася, дивлячись на цю тоненьку, граціозну, таку чужу їй, у шовку й оксамиті виховану графиню, що вміла зрозуміти все те, що було й в Онисії, і в батьку Онисії, верб тітці, і в матері, і у всякій російській людині

Захоплюючись племінницею, дядюшка говорить про те, що їй потрібно вибрати нареченого. І тут тональність уривка трохи міняється. Після безпричинної радості наступає роздум: “Що значила посмішка Миколи, коли він сказав: “вуж обраний”? Рид він цьому або не радий? Він начебто думає, що мій Болконский не схвалив би, не зрозумів цієї нашої радості. Ні, він би все зрозумів”. Так. той Болконский, якого створила у своїй уяві Наташа, усе зрозумів би. але суть у тім, що вона не знає його по-справжньому. “Мій Болконский”, – думає Наташа й малює собі не реального князя Андрія з його непомірною гординею й відірваністю від людей, а ідеал, що вона видумалася

Коли за молодими Ростовими приїхали, дядюшка попрощався з Наташей “із зовсім новою ніжністю”.

По дорозі додому Наташа мовчить. Товстої ставить запитання: “Що робилося в цієї детски сприйнятливій душі, що так жадібно ловила й засвоювала всі разнообразнейшие враження життя? Як це все укладалося в ній? Але вона була дуже щаслива”.

Микола, що душевно так близький їй, що вгадує її думки, розуміє, що вона думає про князя Андрії. Наташе так хочеться, щоб він був поруч, перейнявся б її почуттями. Вона розуміє, що це був самий щасливий день у її житті: “Я знаю, що ніколи вже я не буду так щаслива, спокійна, як тепер”.

У цьому епізоді ми бачимо все зачарування душі Наташи, її дитячу безпосередність, природність, простоту, її відкритість і довірливість, і за неї стає страшно, тому що їй тільки ще має бути зустрітися з обманом і зрадництвом, і ніколи вже їй не випробувати той щиросердечний підйом, що приносив радість не тільки їй, але й всім оточуючим неї людям

Згадаємо, як Наташа танцює після полювання. “Чисту справу, марш”, – дивується дядюшка. Здається, не менше здивований і автор: “Де, як, коли всмоктала в себе з того російського повітря, яким вона дихала, – ця графинечка, вихована емігранткою-француженкою, цей дух… Але дух і прийоми були ті самі, виняткові, недосліджувані, росіяни, яких і чекав від її дядюшка”. Однак, як літературний образ, Наташу неможливо повністю зрозуміти без певних літературних ремінісценцій

По-перше, це пушкінська Тетяна Ларіна. Їхня зовнішня подібність впадає в око. Крім того, у них загальне культурне середовище, любов до російського фольклору й французьких романів, якими зачитувалися панянки тієї пори

По-друге, це Софія з комедії Грибоєдова “Горі від розуму”. Закоханість утвореної, розумної дівчини в подленького й дурнуватого На й любов-хвороба, кохання-мара Наташи до Анатоля Курагину мають подібну природу

Обидві ці паралелі не дозволяють повністю зрозуміти Наташу, однак вони допомагають розглянути причини деяких її вчинків і щиросердечних рухів

Під час війни 1812 року Наташа поводиться впевнено й мужньо. При цьому вона ніяк не оцінює й не вдумується в те, що робить. Вона просто кориться якомусь “ройовому” інстинкту життя

Після загибелі Пети Ростова – вона головна в сім’ї. Вона довгий час доглядає за важко пораненим Болконским. Це дуже важка й брудна робота. Те, що Пьер Безвухе побачив у ній відразу, коли вона була ще дівчинкою, дитиною, – високу, чисту, гарну душу, – Толстой відкриває нам поступово, крок за кроком. Наташа до самого кінця перебуває із князем Андрієм. Навколо її концентруються авторські ідеї про людські підстави моральності. Товстої наділяє її надзвичайною моральною силою. Втрачаючи близьких, майно, переживаючи всі тяготи, які випали на частку країни й народу, вона не випробовує духовного надламу. Коли князь Андрій пробуджується “від життя”, Наташа пробуджується для життя. Товстої пише про почуття “побожного розчулення”, що охопило її душу. Воно, залишившись у її душі назавжди, стало значеннєвого складового подальшого існування Наташи. В епілозі автор зображує те, що, по його поданнях, є щире жіноче щастя. “Наташа вийшла заміж раннею весною 1813 року, і в їй в 1820 році було вже три дочки й один син, якого вона бажала й тепер сама кормила”. Уже нічого не нагадує в цій сильній, огрядній матері колишню Наташу. Товстої нарікає її “сильною, гарною й плідною самкою”. Всієї думки Наташи – про чоловіка й сім’ю. Та й мислить вона особливим-особливій-по^-особливому: не розумом, “а всією істотою своїм, тобто плоттю”. Вона немов частина природи, частина того природного незбагненного процесу, у який залучені всі люди, земля, повітря, країни й народи

Не дивно, що подібний стан роману не здається примітивним або наївним ні героям, ні авторові. Сім’я – обопільне й добровільне рабство. “Наташа в себе в будинку ставила себе на ногу раби чоловіка”. Вона тільки любить і улюблена. І в цьому для неї сховане щирий позитивний зміст життя

” Війна й мир” – єдиний роман Толстого, що має класичний щасливий кінець. Той стан, у якому він залишає Миколу Ростова, князівну Марью, Пьера Безухова й Наташу, – краще, чим він міг наділити їх. Воно має підставу в моральній філософії Толстого, у його своєрідних, але дуже серйозних поданнях про роль і місце жінки у світі й суспільстві


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Переказ глави з роману “Війна й мир”: Наташа в гостях у дядюшки

Categories: Скорочені твори

Links