Пародія як художній прийом в “Історії одного міста” М. Е. Салтыкова-Щедріна
Так почнемо повість цю… М. Е. Салтиков-Щедрін Пояснюючи “Історію одного міста”, Салтиков-Щедрін затверджував, що це книга про сучасність. У сучасності він бачив своє місце й ніколи не вважав, що створені їм тексти будуть хвилювати його далеких нащадків. Однак виявляється достатня кількість причин, завдяки яким його книга залишається предметом і приводом для пояснення подій сучасної читачеві дійсності. Однієї з таких причин, безсумнівно, є прийом літературного пародіювання, що активно використовує автор. Особливо це помітно в його
Всі три тексти були канонічними для сучасного письменникові літературознавства, і необхідно було виявити особливу эстетическую сміливість і художній такт, для того щоб уникнути вульгарного їхнього перекручування. Пародія – особливий літературний жанр, і Щедрін виявляє себе в ньому щирим художником.
Так починається глуповская літопис. Величний текст “Слова…” письменник організує зовсім по-іншому, помінявши ритмічний і значеннєвий малюнок
Салтиков-Щедрін, використовуючи сучасні йому канцеляризми (у чому, безсумнівно, позначилося те, що він виправляв у м. В’ятці посада правителя губернської канцелярії), уводить у текст імена істориків Костомарова й Соловйова, не забувши при цьому й свого приятеля – літературознавця Пипіна. Таким чином, пародируемый текст надає всієї глуповской літопису якесь достовірне псевдоісторичне звучання, майже фейлетонне трактування історії. А для того щоб остаточно “ущекотать” читача, трохи нижче Щедрін створює густий і складний пасаж за мотивами “Повести тимчасового років”. Згадаємо щедринских головотяпів, які “об усе головами тяпают”, гущеедов, долбеж-ников, рукосуев, куралесов і зіставимо з галявинами, “живучими самі по собі”, з радимичами, дулібами, древлянами, “живучими по-скотски”, звіриним звичаєм, і кривичами. Історична серйозність і драматизм рішення про заклик князів: “Земля наша велика й рясна, а порядку в ній немає. Приходите княжити й володіти нами” – стає в Щедріна історичною несерйозністю. Тому що мир глуповцев – це мир перевернений, задзеркальний
И Історія їх задзеркальна, і закони її задзеркальні діють по методу “від противного”. Князі не йдуть володіти глуповцами. А той, хто нарешті погоджується, ставить над ними свого ж глуповского ” злодія-новатора”. И будується “преприродно прикрашений” місто Глупов на болоті в сумовитому до сліз пейзажі
“ПРО, світло-світла й прекрасно прикрашена, земля Російська!” – піднесено викликує романтичний автор “Слова про погибель землі Росіянці”. Історія міста Глупова – це противоистория. Вона змішана, гротескна й пародійна опозиція дійсного життя, Алл С о ч. Р В опосередковано, через літописи, що висміює саму історію
И тут почуття міри не змінює авторові ніколи. Адже пародія, як літературний прийом, дозволяє, спотворивши й перевернувши реальність, побачити її смішні й гумористичні сторони. Але ніколи Щедрін не забуває, що предметом його пародій є серйозне. Не дивно, що в наш час сама “Історія одного міста” стає об’єктом пародіювання, як літературного, так і кінематографічного. У кіно Володимир Вівчарів зняв довгу й досить сумовиту стрічку “Воно”. У сучасній літературі В. Пьецух здійснює стильовий експеримент за назвою “Історія одного міста в новітні часи”, намагаючись виявити ідеї градр-уряду в радянські часи
Однак ці спроби перевести Щедріна на іншу мову закінчилися нічим і були благополучно забуті, що свідчить про те, що унікальна значеннєва й стильова тканина “Історії…” може бути перепародійована сатиричним талантом якщо не більшим, те рівним таланту Салтыкова-Щедрина.