Жив-Був цар Світозар. У нього, у царя, було два сини й красуня дочка. Двадцять років жила вона у світлому теремі; любувалися на неї цар із царицею, ще мамушки й сінні дівчата, але ніхто із князів і богатирів не бачив її особи. А царівна-врода називалася Василиса золота коса; нікуди вона з терема

Були часи, коли усе племена говорили на одній мові. Навіть чужі розуміли один одного, і ніхто не спотикався на незнайомих словах, нікого не вважали дурним, як уважають тепер, якщо людей не може порозумітися з іншою людиною й обоє мовчать.

Племен було багато, а говорили всі вони на одній мові, і тому люди легко ділилися один з одним своєю мудрістю й усе племена жили у дружбі

Попався було відлюдько у капкан, так абияк вирвався й став пробиратися у глуху сторону. Угляділи його мисливці й стали стежити. Довелося відлюдькові бігти через дорогу, а у той час ішов по дорозі з поля мужик з мішком і ціпом. Відлюдько до нього: «Зроби милість, мужик, схорони мене у мішок! За мною мисливці женуть» Мужик погодився,

Одного разу лютий тигр потрапив у клітку. Дарма ревів і бився страшний звір про залізні прути - пастка була така міцна, що тигр не зміг погнути у ній жодного прута. Але трапилося так, що у цей час неподалік проходив подорожанин. Побачивши його, тигр закричав:

- Про добрий батько! Згляньтеся треба мною! Випустите

Одна людина відправилася у мандрівку по торговельних справах. Але щастя не супроводжувало йому, і він розв'язав повернутися додому. У дорозі він вийняв сумку з їжею й зупинився поїсти. Повз проходив голодний бедуїн. Він шжлонился арабові й сказав:

-Я із твоєї країни, а йду у Ірак.

Той запитав:

- Немає

За давніх часів тримав багатій у працівниках бідної людини. Дев'ять років гнув бідняк спину на багатія, а з боргів не вилазив. Не було у нього ні хліба, щоб прокормити свою сім'ю; ні скотинки, яка б пройшлася по двору; ні собаки, яка б дзявкнула у вовчу

Розповідають, що одного разу, дуже давно, коли звірі вміли говорити, один хлопчик пішов з матір'ю до струмка, побравши із собою сопілочку, на якій він любив відіграти по вечорах, щоб дівчинки танцювали. Коли хлопчик повернувся додому, він побачив, що забув сопілочку

Був-Жив купець, мав у себе двох дітей: дочка так сина. Став купець помирати (а купчиху-те раніше нього на цвинтар звезли) і наказує: «Діти мої! Живете добре — у любові й раді, так, як ми з покійницею жили». Ось і помер; схоронили його й пом'янули, як випливає.

Давним-давно, коли місто Кіото ще було столицею Японії, жила у Кіото жаба. Жила вона не де-небудь, а при храмі, у маленькому напіввисохлому колодязі у палаці.

Добре їй там було: дно м'яке, липке, сире.

Але ось настало жарке літо. Така печеня, що усе колом повисохло - нолюжі,

Муса-Пехамбар був єдиний із пророків, хто міг говорити з богом. Коли він молився, гори піднімалися вище, а небо опускалося, він забирався на гору й розмовляв із творцем миру.

Одного разу народ звернувся до Муси-Пехамбару:

- Муса, ось уже скільки часу немає дощу. Худоба гине від спраги, поля висохнули, земля розтріснулася від посухи, сходь до володаря світу, довідайся,