Муса-Пехамбар був єдиний із пророків, хто міг говорити з богом. Коли він молився, гори піднімалися вище, а небо опускалося, він забирався на гору й розмовляв із творцем миру.
Одного разу народ звернувся до Муси-Пехамбару:
- Муса, ось уже скільки часу немає дощу. Худоба гине від спраги, поля висохнули, земля розтріснулася від посухи, сходь до володаря світу, довідайся, що з нами далі буде.
Пішов Муса у гори.
Помолився, гори Туї й Мус піднялися, небо опустилося. Прикрив Муса ока перед богом і заговорив:
- Про владика, народ просить довідатися, чи довго буде посуха на землі. Дощу ні, усе живе гине.
- Іди глянь, якщо у море є вода, дощ буде, — відповів бог.
По дорозі назад зустрів Муса пастуха. Пастух зупинив його й сказав:
- Муса-Пехамбар, мій намет стоїть на краї ущелини, на самому березі. Вода ось-ось підніметься й змиє його. Передай моїй сім'ї: поки не пізно, нехай ідуть звідти.
Муса подумав: Дивись-но, я йду від самого бога, навіть він не знає, що відбудеться, а цей пастух говорить, що буде потоп. Посміявся Муса у душі над словами цього пастуха й пішов далі.
На землю спустилася ніч. Зупинився Муса на нічліг у одного гавана. Гаван поділився з Мусою останнім шматком хліба, а перед сном сказав:
- Муса, ти адже святий, так що можеш лягати між мною й дружиною, тоді вночі тобі не буде так холодно. Потім він відкликав дружину убік і сказав їй:
- Налий у решето води, а потім його й свічник із запаленою свічею повісь над узголів'ям.
Опівночі у Муси виникли гріховні бажання стосовно дружини хазяїна. Тільки він подумав про це, як з решета потекла вода й свіча потухла.
Гаван прокинувся й сказав дружині:
- Устань і налий води у решето, так не забудь свічу запалити.
Не витримав Муса, запитав:
- Дорогою, скажи, заради бога, що усе це значить?
- Так буде всевишній задоволений тобою, Муса. З того дня, як я привів дружину у будинок, ми з нею живемо, як брат і сестра. Уночі над узголів'ям вішаємо решето з водою й запалену свічу. Коли у кого-небудь із нас виникають гріховні бажання, вода випливає з решета й гасить свічу. У цю ніч вода витекла з решета, і свічка потухла. Виходить, ти задумав знеславити мою дружину.
Образився Муса й пішов. По дорозі він побачив зруйнований зливою намет пастуха й здивувався його далекоглядності.
Відправився він знову до бога.
Помолився, гори піднялися, небо опустилося. Муса сказав:
- Про творець! Ти ж мені сказав, що дощу може не бути. Але у шляху я зустрів пастуха, і він сказав мені: Передай моїй сім'ї, що буде злива, нехай вони зберуть речі й піднімаються вище у гори. Я у душі посміявся над ним і нічого не передав. А тепер переконався, що слова його збулися й вода знесла нею намет.
Бог відповів йому:
- Муса, тобі не дано бути таким проникливим, як пастух, і таким святим, як гаван. Хіба ти не знаєш, що жодне божий утвір не схожий на інше? Коли ти зустрів пастуха, дощу ще не було, ти пішов — заюшила злива.
Ось чому й говорять:
- Кожна божа година не схожа на іншій.