У одному будинку одна баба жила. Одного разу вона відправилася принести очерет. Коли очерет рвала, руку порізала. Потім баба сказала: – Очерет, я вогонь притягну, тебе спалю.

Потім до будинку спустилася й вогню говорить:

- Вогонь, я тебе потягну, щоб спалити очерет.

Джон Генрі ще під стіл пішки ходив, а вже молоток міцно у руках тримав. Він вічно бовтався під ногами у дорослих, які працювали молотком і цвяхами, і коштувало йому знайти цвях, хоч іржавий, хоч цілий, він відразу забивав його у стіну своєї хатини. Можна навіть сказати, Джон ріс із молотком у руках.

Батько й мати Джона були рабами, як і всі інші негри у Америці. Але коли у 1865

Жили за старих часів два брати. Старший одружений, менший неодружений. Від зорі до зорі трудиться менший у поле. На світанку встане, похлебает рисового відвару прокисшего, іде у поле, до обіду спини не розгинає, у обід знову відвару поїсть, до пізнього вечора

Жили коли те разом росомаха, ведмідь і вовк. Жили вони дружно, ніколи не сварилися. Але одного разу посварилися на усе життя. Відбулося це так.

У росомахи була сестра, дівчина. Вона швидко підросла й стала дорослою гарною жінкою. Розв'язав тоді вовк побрати цю дівчину собі у дружин. Прийшов він до росомахи й сказав:

- Росомаха, віддай мені свою сестру

Ось, виходить, паслася у лісі коза, паслася вона цілий день. Наїлася коза соковитої трави, а напитися води ніде. У цей час біжить кума лиса, бачить козу — і до їй: «Здраствуй, коза», - каже лисиця. «Здраствуй, кумонька. Куди ти побегла?» — коза-те запитує лисицю. «Так була у гостях у ведмедя, а він почастував сведружиникой, ось я й біжу теперича додому. А ти, коза, я бачу,

Давним-давно у привільному степу жила бідна людина. Одного разу зговорився він з одним багатієм за чверть десятини хліба обробити його землю. Став він працювати на цього багатія, працював до глибокої осені. Коли ж підійшов час жнив, випав великий іній і заморозив частку хліба бідної людину. Виявилося, що бідна людина проробила даром увесь рік.

На наступний рік знову пішов до того

Гірських селищах Андалузії вулиці так вузькі й будинку коштують так близько друг до друга, що жителі можуть привітатися за руку, не виходячи з будинку. Перехожий, зустрівши осла з поклажею, неодмінно повинен звільнити дорогу, а більші кошики, навьюченние на тварин, зачіпають навіть стіни будинків.

У селянина з гурта бігла вівця. Назустріч їй попалася лисиця й запитує: «Куди тебе, кумонька, бог несе?» — « Про-Їх, кума! Була я у мужика у гурті, так життя мені не стало: де баран сдурит, а всі я, вівця, винувата! Ось і здумала піти куди ока дивляться». - «Та я теж!

Зустріли одного разу у лісі кашель із лихоманкою. Розговорилися.

- Ти куди, сусідка, зібралася? - запитує кашель.

- Так сюди ось неподалік, на хутір Межмали, до хазяїна, — відповідає лихоманка.

- А як ти до нього доберешся?

- Дуже просто. Хазяїн піде у лазню, після лазні йому пити захочеться. А я загодя у ківш заберуся. Він нап'ється

Народила баба двійні. Та посилає бог ангела вийняти з неї душу. Ангел прилетів до баби; шкода йому стало двох малі дітей, не вийняв він душі з баби й полетів назад до бога. «Що, вийняв душу?» — запитує його господь. « Ні, господи!» — «Що ж так?» Ангел сказав: «У тієї баби, господи, є дві малі діти; чому ж вони стануть харчуватися?» Бог побрав жезло, ударив у камінь і розбив його