У одній монастирській школі був строгий-престрогий наставник. Серед інших учнів були у нього два хлопчики: Маун Сута й Маун Балу. Маун Сута відрізнявся ретельністю й старанністю й навіть у відведене для відпочинку час підмітав монастирський двір, підстригав траву, ходив по воду й чистив плаття

Бай Сатин уважав себе самим розумним і самим хитрим на всю округу. Якось пішла по улусах поголоска, що з'явився пастух, який усіх багатих обманює.

- Не знаю, як він інших обманює, але мене йому не обдурити, - сказав бай Сатин, і всі, хто сидів у його юрті, їв і пилок

У колишні, давні часи жив, говорять, один хан. У цього хана був єдиний син.

Думає хан: «Серце у мого сина не зле, а розум невеликої. Коли я вмру, як він буде правити? Треба знайти йому таку дружину, щоб зуміла його на правабоний шлях наставити, вчасно зупинити. А де знайдеш таку дружину?…»

Та розв'язав

Одному овинщику ніяк не вдавалося просушити хліб у клуні. Ось одного разу знову зібралися молотники: садиво сире — молотити не можна, виходить, знову по будинках розходитися. А маєтком тоді правила бариня, пан умер. Велить вона покликати до себе овинщика й запитує його що ні на є строго, чому він хліб висушити не може. Овинщик відповідає:

- Що я можу поробити, бариня, — вогонь-те

Бальне-Богатир жив проти селища Алинского, річка там є. Раніше тут остяки жили. Не мав Бальне ніякої зброї, а була у нього тільки одна черемхова палиця, обмотана зверху корою-ликом так промазана риб'ячим клеєм. Проста людина, звичайно, її не підня_-важка. Три брати їх було-бальне, Тоготе й Белегин. Белегин на евенку був одружений і Жив у братів. У Бальне дружина сабона

Петро Великий був не у дусі у одну неділя. Цариця помітила й говорить: «Ти б краще з'їздив на полювання, розвеселився».

Він погодився, поїхав. Попався йому ізюбр. Погнався цар за ним — тоді гвинтівки кремінні були або зі шнуром — підпалювалися... Погнався за ним і заблудився. Став розшукувати ту дорогу, звідки він їхав, і наїхав на солдата,

Давним-давно, а точніше сказати -не пригадаю коли, жила на світі бідна вдова із сином. Допомоги чекати їм було нівідкіля, ось і впали вони у такий нестаток,

Що часом не залишалося ні жмені борошна у будинку, ні клаптика сіна для корови. Ось одного разу мати й говорить:

- Видне, робити нема чого,

Чи то у долині Оси, чи то у долині Иди, але неодмінно у одній з них, жили-минулого тямущий батрак і дурний багатій. Тямущий не мав ні собаки, яка б гавкала, ні худоби, який би паслася чи то у долині Оси, чи то у долині Иди. Зате був бідняк ставним, спритним, веселим і гострим на мову. А заздрий і жадібний багатій, що розжирів над міру,

Жив так був один цар. У його країні не було старих. Зостариться людина, його або вб'ють, або проженуть у безжиттєву пустелю. Та ніхто не противився цьому жорстокому закону.

У одного царського нукера теж був старий батько. Син любив його, але закон є закон. Настала пора, звалив нукера батька на спину й поніс у пустелю.

Ішов, ішов, утомився. Сіл відпочити,

Жили колись у своєму королівстві король із королевою, а у самому куточку їх величезного саду жив селянин із дружиною. У короля було три сини — Хлиник, Асмунд і Сігурд. Коли королевичі підросли, вони часто відіграли на квітчастій галявині у прекрасному саду, що оточував палац.

А у селянина із дружиною була одна