Жив старий сова з, своєю бабою, і був у них один єдиний син.

Прийшов час сина женити. Сказав тоді старий сова своїй бабі:

- Треба женити нашого сина. Не чи знаєш ти для нього дружини?

Відповіла баба сова:

- Я цілими днями у чумі сиджу. Що я знаю? Ти всюди ходиш. Тобі краще відомо, де знайти дружину для нашого сина.

Сказав на це старий сова:

- Ну, якщо

Був у однієї бобилки син дивної сили, і нізащо він панові не праг служити. Раз пан наказує йому, щоб з ранку з'явився у клуню хліб молотити. А синок замість того давай голову ламати, як панові досадити. Пішов він у ліс, наглядів саму рослу ялину, вивернув її й приніс додому. З комля витесав било, зі стовбура — цеповище. Зберігалася у матері коров'яча

Один ножичок так жив. чи Довго, чи коротко так живе - циновки у нього світлі, вогонь горить. Так живе собі так живе. чи Довго, чи коротко так жив; жив, та й відправився прямо куди ока дивляться, як говориться, куди йти - не знає. Якщо сніг піде, у сніг іде.

Так ішов,

Жив за давніх часів знаменитий у Карачае мисливець. Кликали його Магомет. Та вдень і вночі ходив він по горах, полював і приносив більший видобуток. Але одного разу за цілий день йому нічого не попалося. Уже розв'язав він повернутися додому, як раптом, піднявши голову, примітив орла, що сидів на верхівці високого бука. Іншим часом він не став би стріляти

Задовго до того, як негр Джон Генрі здолав у змаганні паровий бур, по світлі гуляла слава ще про один негра Джона.

Він був рабом на плантаціях Півдня. Інші негри, теж раби, прозвали його Великий Джон Визволитель.

Розпачливий він був малий. Але не це головне. Куди б Великий Джон не прийшов, що б не зробив, з ним нерозлучний був сміх. Ох і любив він жартувати,

Сестра із братом тільки вдвох жили. Братик малий був. Змайструвала сестра лук, стріли, спис. Учила вчила – братик міцно тримає спис, влучно з лука стріляє. Хлопчик навчився всього, сестра вже відпускала його у тайгу.

Так жили вони, жили – братик хлопчиком став. Полював, рибу ловив. Сестрі залишалося у будинку забрати, по ягоди сходити, що небудь смачненьке приготувати, братика нагодувати

Жили колись на світі багаті чоловік і дружина, і був у них один-єдиний син. Був він із самого дитинства більшим бешкетником батьки, що й люблять, ласкаво називали його Тей Наун, що означає "Глупиш".

Ішли роки. З віком Тей Наун не зробився розсудливим, і ім'я це залишилося за ним навічно.

Та коли у селі що-небудь траплялося, усе знали,

Давним-давно одна людина, по імені Яла, поїхав молоти зерно. Доїхав він до млина, розвантажив віз і пішов переночувати до одному знайомому росіянинові. Підходить уводити, увести до ладу його будинку, а там багато злодіїв зібралося. Підняли вони домкратом двері комори й сперечаються — кому з них зайти у комору. Підійшов до них Яла,

Одружився мужик на вдові. Була у нього дочка, і у вдови теж. Тільки зненавиділа мачуха свою пасербицю, мужикову дочка, зживає її з біла світла, життя не дає, та й годі.

Раз посилає вона її у клуню вночі жито стерегти. Пасербиця пішла. Приходить туди, сидить,

Жили сім братів. Один з них був невеликий на зріст, але дуже розумний. Одного разу брати зарізали його бика й з'їли, а йому нічого не залишили.

- Дайте мені хоч шкіру мого бика, - попросив карлик, - я її продам. Брати віддали йому шкіру, і карлик відправився у шлях.

По дорозі він побачив нору, у якій жили миші.