Тисяча сімсот двадцять дев'ятого року, Місяця вересня, Шістнадцятого числа Зародився ершишко-плутишко, Худа головишко, Шиловатий хвіст, Слюноватий ніс, Киловатая очеревина, Лиха личина,

На пиці шкіра — як елова кора;

Прижилося, прискудалось

Е ршишку-п

" У один найпрекрасніший літній ранок, незадовго до сходу сонця, молодий ірландець Дік Фицджеральд стояв на березі моря біля Смервикской гавані. Сонце стало сходити через величезну скелю й червоними променями своїми проганяти сивий туман, що ще лежав над хвилями. Незабаром усе море засяялося на сонце, як величезне дзеркало, у яке спокійно дивилися околишні береги.

Дикий із захватом

Не у якому царстві, не у якому державі був-Жив цар. У нього були син так дочка. Дочерь кликали Марією, а сина, вуж звичайно, Іван, як усе більше Ивани, так! Ось стали вони на віці. Батько й говорить синові своєму:

- Ось що, синок, - говорить, - я почуваю у собі, що я скоро вмру,

У пастуха згубилася вівця. Він помолився богу й дала обітниця, що якщо знайде вівцю, то принесе її у жертву.

Відправився він на пошуки й знайшов у поле обгризені кістки - вівцю зжер лев. Побачивши це, пастух звернув свій погляд до неба й сказав: " Про боже,

Їздив Ілля у чистому полі багато часу, постарів, бородою обростив. Кольорове плаття на ньому поистаскалось, золотої скарбниці у нього не залишилося, захотів Ілля відпочити, у Києву пожити.

- Побував я у всіх Литвах, побував я у всіх Ордах, не бував давно у одному Києву. Поїду-но я у Київ так провідаю, як живуть люди у стольному місті.

Прискакав Ілля у Київ, заїхав

Жив цар із царицею, у них були діти: син так дочка; сина кликали Дмитро-Царевич, а дочка — Марья-Царівна. Були приставлені до царівни й няньки й мамки, і жодна не могла її заколисати-заколисати. Тільки брат і вмів це зробити: бувало, прийде до її ліжечка й почне приспівувати: « Баю-Баюшки, сестриця! Баю-Баюшки, рідна! Виростеш більша, віддам тебе заміж за Івана-Царевича».

Жив одного разу сміливий Мужик. Якось бродив він по лісу, та й заблудився. Звідки не візьмися, чорт вискочив і давай його вмовляти:

- Іди до мене у працівники!

- А чого ж не піти? Поладили.

Відразу чорт завів його у своє пекло й показує на три казани із кришками:

- Вогонь під ними круглий день підтримуй. Тільки більше двох полін не підкидай, кришку, не піднімай,

Жили мужик так баба й не знали, що є за робота; а була у них собака, вона їх і кормила й напувала. Але прийшов час, став собака старий; куди вже отут годувати мужика з бабою! Ледве сама з голоду не пропадає. «Послухай, старий, — говорить баба, — побери ти цей собаку, відведи за село й прожени; нехай іде куди прагне. Теперича вона нам не потрібна! Був час — кормила

У теплій затоці Кампонгсаом, у берегів Кампучии, водяться літаючі риби. Як же це риби стали літати? Ось що розповідають про це старі кхмери. Давним-давно жили на березі затоки два бідні брати рибалки. Та були у них дружини: у старшого розумна й працьовита, а у молодшого - дурна так ледача. Сказала одного разу старшому братові його дружина:

- Трудимося ми з тобою з ранку до ночі,

У деякій державі був один купець, мав двох дочок; розіслав він афішки по всій державі: хто із царевичів побере заміж його меншу дочку, тому вона народить трьох синів — по коліна у сереоре, по груди у золоті, у чолі світлий місяць, з боків часті зірки. Приискался з іншої держави Іван-королевич і одружився