(Левіафан - персонаж багатьох ізраїльських казок і легенд - морське чудовисько величезних розмірів.)

Почув левіафан, владика риб'ячого царства, що лисиця - сама розумна із земних тварин. Та захотілося йому стати таким же розумним, як вона. Послав він до неї більших і сабоних

Дося жив-був старий так баба. Старий бабі говорить: «Баба, навари-но киселю блюдо, а я піду до царя на іменини». Баба ранком устала, киселю блюдо наварила, старий і поніс до царя, може, до Миколи. Приходить до царя й поздоровив там царя з ангелом і подає йому киселю блюдо. (Колись доступно було до царів ходити, видне.) Ну, цар його

Дуже давно це було. Жив у гірському селищі людей, і було у нього сто синів. Самого молодшого кликали Кичи-Батир.

Коли сини підросли, батько задумав женити їх і відправився шукати людину, що має сто дочок. У шляху він зустрів згорбленого старого.

- Здраствуй,

Їхав одного разу мужик з базару додому. А дорога лежала через густий, непрохідний ліс. Ніде живої душі не мабуть.

Застигла його ніч на дорозі. Темно - хоч око виколи. Нічого не видне! Розв'язав він зупинитися й заночувати. Розклало багаття, поплутав коня й пустив пастися. А сам сіл біля вогню, жарить сало на прутику і їсть. Поїв, улігся й відразу заснув

Жив на світі одна дуже бідна людина, у якої було невелике бобове поле на березі ріки. Але коли поспівав урожай, те жоден біб не попадав у руки хазяїна: у першу ж ніч усі боби кудись зникали. Нарешті йому набридло працювати невідомо на кого, і розв'язав він довідатися, хто краде його боби.

Одного разу, сторожачи,

Колись давним-давно жили у одному селі чоловік і дружина - До Че й Ма Ей. Жили вони у ладі й згоді, ніколи не сварилися, і жителі села, повчаючи молодь, завжди ставили їм у приклад цю подружню пару:

- Подивитеся, як живуть До Че й Ма Їй, - говорили вони. - Ніколи не сваряться, у всьому

У одну зимову непогожу ніч ішов по дорозі Іван Милостивої із дванадцятьма апостолами. У полі ночувати було холодне, вони й постукалися до одному мужикові: «Пусти обігрітися!» Мужик спочатку не праг пускати їх, так потім погодився й пустив з умовою, щоб завтра ледве світло обмолотили йому три копиці жита.

Ранком хазяїн штовхнув Івана

У полях ставало усе менше й менше тварин. У ріках і озерах усе рідше й рідше можна було побачити спини сріблистих риб. Дерева вже не приносили плодів, зникли й більші звірі: ягуари, гризуни капивари, танири, олені, муравьеди. У вечірньому повітрі вже не чувся переклик птахів жаку й птахів макуко: фруктові дерева засохли.

Індіанці,

Жив у селі Качане селянин із дружиною. Була у них дочка-добра, весела дівчинка.

Та ось одного разу мати дівчинки важко занедужала й умерла. А через рік батько одружився на злій, некрасивій сусідці.

Мачуха не злюбила свою пасербицю, постійно лаяла її й змушувала робити найважчу роботу.

Якось улітку мачуха наказала дівчинці просапати залите

Жив колись на світі добра й роботяща людина. Була у нього дружина, гарна, як маків колір, а ось дітей не було, і він сабоно горював про це. Щодня у його будинок заходили подорожани з далеких країв. Хазяїн радо ухвалював гості й залишав ночувати, а господарка клопотала у печі, щоб почастувати їх на славу.

Але одного разу ввечері