За давніх часів жив у одному місті бідний бондар. Кликали його Ягоро. Цілими днями він тільки й робив, що трудився - діжки так бочки майстрував. Був він один на світі, ні батьків, ні дружини. Ось якось раз ліг Ягоро спати. А ніч-те темна, безмісячна. Лежить він, раптом чує, начебто хтось по веранді ходить. Йому б підглянути, так тьма колом, хоч око виколи. Почекав Ягоро ще трохи,

У маленькому сільці на краю лісу жили двоє друзів - Сантурам і Антурам. Сантурам був добрий і працьовитий малий, а його друг Антурам, навпаки, був ледачий і жадібний. Одного разу Антурам попросив у свого друга у борг тисячу монет,

Обіцяючи незабаром повернути. Пройшов час, але борг він не повертав. Зрештою розстроєний

Спочатку Нимбува був веселкою, але йому обридло самотнє життя, і він спустився на землю й перетворився у рибу Баррамунду.

Коли він був веселкою, він часто дивився зі свого небесного будинку на одну жінку. Вона поринала за коріннями латать у лагуні, а двоє її дітей

Жили у одному селі дві баби. Одна жила по одну сторону ріки, інша - по іншу. Далеко йшла поголоска про їхню сварливу вдачу. Не встигне зійти сонечко, а вони вже отут як отут на березі ріки - сперечаються, сваряться до самого вечора. Та ніхто не знає, чого вони сваряться так шумлять,

У одного багатія син був із чималою дурницею, але багатій і бика женить, говорять наші старі, і вірно так. Здумав багатій сина женити свого.

Говорить своїй бабі: «Ну як, баба, думаєш, треба при своїх очах женити!» Таячи дуже рада була, що старий бажає сина женити, і давай його матір навчати,

У колишній щасливий час жив царі Гондол. Був у нього палац несказанної краси, висотою до неба. А у тому палаці дверей — з перламутру; віконні рами, підлоги й стелі — із чистого срібла. У внутрішніх спокоях у кожному куті свічі горіли, а по стінах портрети колишніх царів висіли.

Було у Гондола дві дружини-красуні, у кожної — по сині. Сина старшої дружини кликали Му-Монто,

Подивишся, так звірам і птахам начебто зовсім боляче й безтурботно живеться: немає серед них ні родовитих князьков, що володіють самими рясними й добутливими вгіддями, ні багатіїв, жадібних і хитр бідних родичей, що поневолюють вічно своїх, боргами й обманом. А Усе-таки і їм доводиться щорічно й викуп за себе виплачувати, і данина у строк приносити: птахам - своїм

Еет пан на трійці. Ямщик сидить на козлах.

Витягає з пазухи медяники. А у нього туесок (отут туеском кличуть) з медом. Ну ось, він пряники змочує у меді і їсть. Пан дивиться й говорить: «Що ти, мужик, так роскошно їси, багато, видне, наживаєш? Я — купець, а не дозволяю собі є медяники з медом».- «Так я, - говорить, — пан,

Є на світі гора — «Обитель безсмертних» зветься. Посередині гори сад, називають його садом Нефритової феї. Ну, що отут скажеш, коли й не сад це зовсім, а так, схил пологий. Немає там удома, немає двірської стіни. Старі люди розповідають, начебто колись на цій високій горі, крім каменів, як говориться, одні камені були — ні деревця,

Жили у Сан-Марино два дурні. Самі-Те вони не вважали себе дурнями, так жителі Сан-Марино щодня говорили їм про це. Але дурні усе не вірили. Ось зійшлися якось обоє й прийнялися радитися, як би їм довідатися - дурні вони чи ні. Думали вони, думали - у кого запитати.

- У судді, - запропонував перший дурень.

- Е, ні, - відповів другий.