Дуже давно троє лам зібрали багато багатства у Унгинской долині й збиралися вже повернутися до себе додому.

Одна жінка, по імені Суусан, розв'язала відібрати у нихето багатство.

Іде жінка за ними непомітно. Ось лами сіли навколо багаття поїсти. Роздягнулася Суусан, уся обмазалася й наблизилася рачки до місця, де сиділи лами. Побачивши її, лами так злякалися, що, кинувши усе багатство,

Як вистачив Ілля коня плеточкой, здійнявся Бурушка-Косматушка, проскочив півтори версти. Де вдарили копита кінські, там забив ключ живої води. У ключа Илюша сирий дуб зрубав, над ключем зруб поставив, написав на зрубі такі слова:

"Їхав тут російський богатир, селянський син Ілля Іванович". Дотепер

Король Коннахта був добрий король, але у нього було три безпутні сини, які одного разу накликали на нього велике лихо. А вийшло усе через те, що вони зіграли злий жарт із дуже небезпечною людиною - самим Володарем Ворон - Кромахи.

Кромахи був прадавнім чаклуном. Він жив у маленькій

Жив собі мужик, у нього був добрий собака, так як застаріла — перестала й гавкати й оберігати двір з коморами. Не захотів мужик годувати її хлібом, прогнав знадвору. Собака пішов у ліс і лягла під дерево издихать. Раптом іде ведмідь і запитує: «Що ти, кобель, улігся тут?» — «Прийшов здихати з голоду! Бачиш, нині яка у людей

Одна людина одержала більшу посаду. Його друг довідався про це й прийшов його відвідати. Побачивши прийшовшого, вельможа презирливо запитав:

- Хто ти такий? Та навіщо прийшов сюди? Гірко посміхнулася людина й відповіла:

- Ти мене не довідаєшся, але ж я твій старий друг. Почув я, що ти осліп, ось і прийшов

У одній місцевості жили пацюк і польове мишеня по імені Пимекен. У кожного своя нора, а входи у нори – один напроти іншого. Жили разом, голодуючи й бідуючи. Пацюк більший, сильна, а польове мишеня маленький, завбільшки із чашечку китайської трубки. Так і жили, бідуючи,

Жили три дурні. Пішли вони одного разу на базар купити дечого по господарстві. У шляху вони зупинилися відпочити й розв'язали зварити молочну рисову кашу. Каша зварилася, і всі троє досита наїлися. Каші вийшло багато, так що як не намагалися дурні, а всю доїсти не змогли. Викинути залишки ніхто з них не вирішився: шкода було.

Стали вони думати, що робити з кашею,

Одного разу мужик пішов у ліс дрова рубати, підійшов до озера, сіл на берег і ненавмисно упустив сокиру у воду. Сидить він і плаче. Раптом з води виходить чорт і запитує: «Чого, мужик, плачеш?» — «Сокира, панотець, утопив».

Пішов чорт у воду й через недовгий час приносить мужикові срібна сокира й запитує:

Не відаю де, жив-був собі пан, такий багатий, що карбованці мірил коробами, золото четвериками, а у мідних грошах і рахунку не знав. Скільки у нього було селян, землі, лісів, косовиць — нема чого й говорити! Однаково не перерахуєш. Ох-Ох! Так яка ж лихо з ним трапилася! З багатія зробився він бідніше нас, грішних; а за що? За те, що бога забув

Жили-Минулого пастор і поміщик. Були вони братами. Пастор був дуже богобоязливим, однак зі своїм братом поміщиком ніяк поладити не міг. Поміщик пристрасть як любив,

Щоб йому казки розповідали. Він завжди тримав тільки тих слуг, які знали багато казок. Коли у одного слуги всі казки кінчалися, наймав іншого.