Давним-давно як - те раз настоятель храму Мугениями розв'язав відлити великий дзвін. Щоб він вийшов найгучнішим у всій провінції Тетеме, жінкам приходу запропонували допомогти у цій святій справі, пожертвувавши свої старі бронзові дзеркала на матеріал для нового дзвона. Одна молода жінка,

Біля якогось монастиря був колодязь, - на всю округу славився він своєю чистою, прозорою водою. Та хто не пройде, обов'язково зі шляху згорне, щоб водиці з колодязя випити так посидіти під старою тінистою вільхою, що з незапам'ятних часів росла на тому місці. А як вип'є у жару холодної води, добрим ловом пом'яне ченців за те, що колодязь

Троє заздрісників поскаржилися односільчанам

На хитрого Петрові - і тоді селяни зібралися на сходку, та й присудили: кинути у море хитрого Петрові. Схопили його, у мішок посадили так міцно зашили. Потім звалили мішок на плечі - і до моря. Прийшли, на землю ношу поклали

Жили-Минулого старий так баба. У старого зі старухою було три дочки. Старшу дочку баба не любила (вона була їй пасербиця), почасту її корила, рано будила й усю роботу на неї звалила. Дівчина худобин напувала-кормила, дрова й водицю у хату носила, грубку топила, обряди затвора, хату мела й усе забирала ще до світла; але баба й отут була незадоволена й на Марфушу гарчала: «Екая ледарка, екая нечупара!

Одна людина сказала своєму слузі:

- Якщо побачиш де двох ворон, що сидять разом, скажи мені про це. Дві ворони разом - добра прикмети!

Запам'ятав це слуга й пішов ворон шукати. Шукав, шукав і, нарешті, знайшов. Прибіг до хазяїна й говорить:

- Скоріше біжимо, про хазяїн, я знайшов

Карабатир-зане і його женитьбана бережу моря було укріплене місто, у якому був князем Карабатир-Зане, гарний і ставний юнак. Він славився розумом і богатирської силою. Заие вже досягся повноліття, і старі цього калі розв'язали між собою женити князя. Повідомили вони князеві, у чому справа. Зане, звичайно, не ладь одружитися,

У кріпосні часи був у одному маєтку дуже жорстокий староста. Усіляко знущався він над селянами, панщиною переводив. У той рік був сабоний недорід, і коли на садибі йшла молотьба, барщинники приносили із собою з будинку маленькі торбочки, насипали у поміщицькій клуні зерно й тягали додому. Л староста пронюхав про це й став ночами підстерігати їх за клунею.

Коли кіт довідався, що занедужали півні, він нарядився у павине пір'я й відправився відвідати їх. Та запитав ряжений кіт у півнів: " Як ви поживаєте?"

"Уже краще б ти не цікавився нашим здоров'ям і ми б не бачили твоєї хижої морди", - відповіли йому півні.

Як часто за зовнішнім співчуттям ховається підступне віроломство!

Якось загралися сім дівчат-сестер, які жили у небі, і спустилися із синього неба на високі гори внизу, на землі.

На такі гори вони спустилися, де крижані ріки із шумом падають у безодню. Давно це було.

Довго жили ті дівчата у горах і дуже тужили й плакали, тому

У глибоку старовину, вуж і не пам'ятаю, який імператор про ту пору правил Піднебесної, жив на світі сабоний, розумний і пригожий юнак по прозванню Чжу-Цзи. Йому давно зрівнялося двадцять, а він усе ще не був одружений. Ніколи не скаржився Чжу-Цзи на своє самотнє життя, хоча його часто долав смуток. Говорить йому одного разу мати:

- Ох, синок, і без того у нестатку