Образи самодурів у драмі А. Н. Островського “Гроза”
Уж такого-те ругателя, як у нас Савел Прокофъич, пошукати ще!.. Гарна теж і Кабаниха. А. Островський. Гроза У своїй драмі “Гроза” А. Н. Островський яскраво й жваво зобразив “темне царство” російської провінції, що придушує кращі людські почуття й прагнення. Автор не тільки першим увів у літературу слово “самодур”, але й розробив у художній формі саме явище самодурства, коли люди, що мають владу, діють по сваволі, по своїй примсі, незважаючи на іншимиі. У драмі “Гроза” явище самодурства описане на при” мері образів “значних
Для Дикого основна мета в житті, єдиний за-‘ кін – гроші. Груб, жадібний, неосвічений, Дикої боїться над кожною копійкою.’ Він сама багата людина в місті, але йому все мало, оскільки він упевнений у тім, що гроші – це влада. І ця установка дозволяє йому жорстоко експлуатувати людей і ставити себе при цьому вище всіх: “Так ти знай, що ти черв’як
Захочу помилую, захочу – роздавлю”. У нагромадженні грошей Дикої не вибирає засобів: привласнює собі спадщина племінників, знущаючись при цьому над ними, безсовісно обраховує бідних мужиків, що
Не доплачу я їм по якій-небудь копійці на людину, а в мене із цього тисячі складаються, так воно мені й добре!” Дикої звик думати тільки про себе. Не зрячи про цього купця говорять: “У нього все життя OCHQ-ia на лайці”. По-людськи Дикої разговари-|1ть просто не вміє: кричить, лається, не дає життя до-1їм
Грубий і безцеремонний, він усвідомлює свою без-сазанность і тому часто ображає бедных і біс-рівних: “Вони повинні мені покорятися…” Однак перед НИМИ, хто здатний дати йому відсіч, перед сильними особистостями або перед людьми, що мають більше грошей, Дикої напхає, відступає. Темрява, безкультур’я, обмеженість розумового кругозору – риси, що характеризують купця далеко не із кращої сторони. Кабаниха ж є затятою захисницею старих основ життя й звичаїв “темного царства”.
Консерватизм поглядів і ненависть до всього нового є її відмітними рисами: ” Так-Т от старовин-те й виводиться. В інший будинок і зійти-те не хочеться. А зійдеш-те, так плюнеш, так геть скоріше. Що буде, як старі перемруть, як буде світло стояти, уже й не знаю”.
Сильний, владний, деспотичний характер Кабанихи в I сполученні із самим серйозним відношенням до домостроївських порядків робить життя домашніх у її сім’ї нестерпної. Свого сина вона виростила безхарактерним, сла-I бым, позбавленим самостійності, рабськи покірним ма – Штеринской волі. Але Кабаниха хоче зробити його “хозяи ном” у своїй сім’ї, якого дружина не тільки беспрекослов Але слухається, але й боїться. Тому вона не тільки подавши ляет волю сина, але й мучить, чіпляється, постійно упре кает невістку
Кабаниха строго дотримується звичаїв і ритуалів, багато хто з яких застаріли й стали безглуздими; для неї головне – дотримання форми, незважаючи на те що від ео відсталості й неуцтва страждають живі люди. Святенництво й лицемірство є типовими рисами характеру Кабанихи. Вона вміє прикрити свої дії маскою покірності божій волі: “Ханжа, пан. Жебраків обділяє, а домашніх поедом заїла”. Однак і религио.
Год ность Кабанихи зовнішня, данина традиціям. Необмежена влада диких і кабаних душить місто, про побут якого Добролюбов писав: “Відсутність усякого закону, усякої логіки – от закон і логіка цього життя”. Нерідко ми й сьогодні зустрічаємося із самодурами в житті. Їх можна відрізнити за тому, що “самодур усе силкується довести, що йому ніхто не указ і що він – що захоче, то й зробить”.
Я думаю, що єдиний засіб для боротьби із самодурством – це розвиток внутрішніх качести кожної людини, відродження щирої культури в соб ственном серце