Місто Калинов і його мешканці в п’єсі А. Н. Островського “Гроза”

1. Загальна характеристика місця дії. 2. Калиновская “еліта”. 3. Залежність людей від самодурів 4. “Вільні пташинки” Калинова. “Жорстокі вдачі, пан, у нашім місті, жорстокі!

” – так А. Н. Островський характеризує місце дії п’єси вустами одного з персонажів, спостережливого й дотепного винахідника-самоучки Кулигина. Примітно, що п’єса починається зі сцени, у якій цей же герой любується видом на Волгу. Автор немов невзначай протиставляє красу природи, неосяжність її просторів святенницькому провінційному побуту. Люди,

що мають вагу в Калиновском суспільстві, у переважній більшості намагаються представитися в найкращому світлі перед сторонніми, а “своїх домашніх їдять поедом”. Одним з яскравих представників калиновской “еліти” є багатий купець Савел Прокофьич Дикої.

У сімейному колі він нестерпний тиран, який усе бояться. Його дружина щоранку тремтить: “Панотця, не розсердите! Голубчики, не розсердите!

” Однак Дикої здатний розсердитися без особливих причин: тоді він радий з лайкою накинутися на своїх домочадців і найманих робітників. Усім, хто в нього служить, Дикої постійно недоплачує, так що багато працівників

скаржаться городничему. На вмовляння городничего, що запропонувало купцеві платити своїм працівникам як ведеться, Дикої спокійно відповів, що із цих недоплат у нього скапливаются значні суми, а городничему чи варто турбуватися про такі дрібниці? Низькість натури Дикого проявляється й у тім, що невдоволення, що він не вправі виразити винуватцеві, скажений купчина зганяє на безмовні домашні. Ця людина без зазору совісті готова відняти покладену частку спадщини у своїх племінників, тим більше що в заповіті їхньої бабусі залишена лазівка – племінники вправі одержати спадщину тільки в тому випадку, якщо вони будуть шанобливі до дядька.

“…Хоч би ви й були до нього шанобливі, нешто хто йому заборонить сказати-те, що ви нешанобливі? ” – розважливо говорить Борисові Кулигин. Знаючи місцеві вдачі, Кулигин переконаний, що племінники Дикого залишаться ні із чим – зрячи Борис терпить дядину лайка. “Нашій би господарці за ним бути, вона б його незабаром припинила”, – думає служниця в будинку Кабанових, говорячи про Дикий і Кабанихе.

Справді з Кабанихой Дикої розмовляє, як з рівною людиною, з яким він може поділитися своїми проблемами. Дикої розповідає Кабанихе про випадок, що чудово ілюструє сутність характеру Дикого: спочатку він вилаяв мужика, що зажадав у нього гроші за привезені дрова, а потім прилюдно кланявся мужикові й просив прощення. Справа в тому, що ця неприємність відбулася під час великого поста: вилаявши мужика, Дикої згрішив, хоча точно так само він грішить постійно, не занадто цим спантеличуючись. Взагалі Дикої, як легко помітити з тексту п’єси, не занадто піклується про те, щоб виглядати пристойно.

Він лає племінника прямо на вулиці, готовий накричати на кожний, де завгодно. Не така Кабаниха – вона теж тиранить своїх домашніх, але “під видом благочестя”. Будинок Кабанихи – рай для мандрівників і прочан, яких купчиха радо приймає відповідно до стародавнього російського звичаю.

Звідки з’явився цей звичай? У Євангелії розповідається, що Христос учив своїх послідовників допомагати нужденної, говорячи, що зроблене для “одного з малих цих” у підсумку зроблено як би для Нього Самого. Кабаниха свято зберігає стародавні звичаї, які для неї є чи ледве не основами мирозданья. Але вона не вважає гріхом те, що “точить, какржа залізо” свого сина й невістку Дочка Кабанихи зрештою не витримує й тікає з коханцем, син поступово стає п’яницею, а невістка від розпачу кидається в ріку.

Побожність і благочестя Кабанихи виявляються лише формою без змісту. За словами Христа, такі люди подібні до трун, які акуратно пофарбовані зовні, а усередині повні нечистот. Чимало людей залежать від Дикого, Кабанихи і їм подібних. Безрадісне існування людей, що живуть у постійній напрузі й страху Так чи інакше в них піднімається протест проти постійного придушення особистості. Тільки проявляється цей протест найчастіше виродливим або трагічним образом.

Син Кабанихи, у сімейному побуті покірно терпить повчальні повчання владної матері, вирвавшись на кілька днів з будинку, забуває про усім у безпробудній пиятиці: “Так, як же, зв’язаний! Він як виїде, так зап’є”. Любов Бориса й Катерини теж свого роду протест проти гнітючої обстановки, у якій вони живуть. Не радість Приносить ця любов, хоч вона й взаємна: протест проти лицемірства й удавання, звичайного в Калинове, змушує Катерину зізнатися перед чоловіком у своєму гріху, а протест проти повернення до осоружного способу життя штовхає жінку у воду. Найбільш продуманим виявляється протест Варвари – вона тікає разом з Кудряшом, тобто виривається з обстановки святенництва й тиранства. Кудряш – особистість по-своєму примітна.

Цей ухарь нікого не боїться, навіть грізного “воїна” Дикого, у якого він працював: “… Я перед ним рабствовать не стану”. Кудряш не має багатство, зате він уміє поставити себе в суспільстві людей, у тому числі й таких як Дикої: “Я грубіян уважаюся, за що ж він мене тримає? Стало бути, я йому потрібний. Ну, виходить, я його й не боюся, а пущай він мене боїться”.

Таким чином, ми бачимо, що в Кудряша розвинене почуття власного достоїнства, він людина рішучий і хоробрий. Звичайно, він аж ніяк не якийсь ідеал. Кудряш теж є продуктом того суспільства, у якому він живе “З вовками жити – по-вовчі вити” – відповідно до цього стародавнього прислів’я Кудряш не ладь би пообломать боку Дикому, якби відшукалося кілька таких же розпачливих хлопців для компанії, або ж “уважити” самодура іншим способом, спокусивши його дочку. Інший тип людини, що не залежить від калиновских самодурів, виявляє собою винахідник-самоучка Кулигин. Ця людина, як і Кудряш, превосходно знає, яка таємниця місцевих тузів.

Він не будує ніяких ілюзій щодо своїх співгромадян і проте ця людина щаслива. Людська низькість не заслоняє йому краси миру, марновірство не отруює його душі, а науковий пошук надає його життю високий зміст: “А ви боїтеся й глянути-те на небо, тремтіння вас бере! Із усього-те ви собі пугал наробили. ех, народ!

Я от не боюся”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Місто Калинов і його мешканці в п’єсі А. Н. Островського “Гроза”

Categories: Твори з української літератури

Links